Глаголичні пам'яткиГлаголичні пам'ятки — найдавніші слов'янські тексти, писані глаголицею. Глаголична епіграфікаІснує декількома абецедарі-графіті[1] на стінах Симеонівської церкви в Преславі (893—927, літопис Тудора Докса розповідає про «Святу Золоту Церкву», побудовану Симеоном І після вступу на престол), абеткою на південній стіні апсиди бічного Михайлівського вівтаря храму Св'ятої Софії (написана в один рядок завдовжки близько 50 см, висота букв –2–3 см., 27 букв, 23 з яких – грецькі (починається з “альфа”, закінчується “омега”, з пропущеною “псі”, чотири букви -- Б, Ж, Ш, Щ --кириличні, оскільки у грецькому алфавіті не було відповідних літер), кількома глаголичними абецедаріями у католицьких храмах Хорватії, та Софіївському соборі Новгорода (кілька глаголичних літер).[2][3] Глаголичні старослов'янські літературні текстиПереважно не датовані, крім підпису Григорія на грецькій грамоті 982, що зберігається в Іверському монастирі на Афоні. Абсолютна більшість знайдених глаголичних манускриптів походить із Македонії та Болгарії: Київські глаголичні листки (імовірно моравської редакції, збереглося 7 листків), Зографське Євангеліє (304 сторінки), Маріїнське Євангеліє(173 сторінки, очевидно написано в Македонії), Ассеманієве Євангеліє (158 сторінок, апракос), Збірник Клоца (14 аркушів), Синайський Псалтир (19 аркушів, написано в Македонії), Рильські листки (11 аркушів, написано в Східній Болгарії), Охридські листки (2 аркуші), Боянське Євангеліє (42 аркуші), Зографський палімпсест (32 сторінки), Віденські листки місалу (Іршковичів уривок), Фраґмент про 40 мучеників (хорватська редакція), Празькі уривки (моравська редакція, 2 аркуші). Кінцем 9 — початком 10 ст. деякі дослідники датують Київські глаголичні листки, які привіз до Києва в середині 19 ст., мабуть, із монастиря св. Катерини на півострові Синай глава Російської імператорської духовної місії в Єрусалимі, вихованець Київської духовної академії архімандрит Антонін (Капустін). Це невеликий (7 пергаментних аркушів) залишок текстів мес західно-християнського обряду, перекладених із латинської мови на старослов'янську. У пам'ятці трапляються деякі чесько-словацькі фонетичні елементи. Хорватський і австрійський знавець глаголичної писемності академік Й.Гамм висловив припущення, що Київські глаголичні листки — це фальсифікат (найімовірніше — В.Ганки). Археографічні, лінгвістичні дослідження, особливо мас-спектрометричне та фізико-оптичне дослідження чорнил у Києві 1983, не підтвердили підозри академіка Й.Гамма. Зберігаються в Інституті рукопису НБУВ.[4] За архаїчністю мови після Київських глаголичних листків іде Зографське Євангеліє, неповний манускрипт Чотириєвангелія, написаний наприкінці 10 — або поч. 11 ст., очевидно, в Македонії. Зберігалося в Зографському монастирі на Афоні (звідки й походить його назва), а 1860 перевезене до Санкт-Петербурга, де й нині зберігається в Публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна. За давністю до Зографського близьке Маріїнське Євангеліє (неповний манускрипт Чотириєвангелія) кінця 10 — поч. 11 ст., відкрите в Маріїнському (Діви Марії) монастирі на Афоні. Зберігається в Державній російській бібліотеці в Москві. Збірник Клоца — невеликий фрагмент (14 аркушів) з колись, імовірно, великої книги житій святих і проповідей. Пам'ятку знайдено в італійському м. Тренто (Тридент) у бібліотеці графа Клоца. Датується 11 ст. Мовою близький до Маріїнського Євангелія. Ассеманієве або Ватиканське Євангеліє кінця 10 або поч. 11 ст. порівняно з іншими має більше відхилень від кирило-мефодіївських текстів. Пергаментну книгу купив 1736 в Єрусалимі папський бібліотекар Й.Ассемані. Зберігається у Ватиканській бібліотеці. Синайський Псалтир 11 ст. зберігається в монастирі св. Катерини на п-ові Синай. У цьому ж монастирі зберігається Синайський Требник (молитвослов). Датується 11 ст. Синайський Псалтир і Синайський Требник походять, очевидно, із Македонії. Грецький дослідник І.Тарнанідіс у монастирі св. Катерини на п-ві Синай відкрив міссал (зб. Божих служб західно-християнського обряду). Синайський Міссал можна датувати 11 ст. Мабуть, пам'ятку написано там само, де й Синайський Требник: обидва тексти мають спільні мовні риси. У згаданому монастирі відкрито уривок (2 аркуші) з Мінеї, який датують 11–12 ст. Збереглися й інші старовинні уривки глаголичних пам'яток. Книги глаголичного шрифту зберігаються також у відділі рідкісних видань і рукописів Одеської національної науковіої бібліотеки [Архівовано 4 листопада 2017 у Wayback Machine.], найдавнішим документом в колекції є Охридські листки ХІ сторіччя[5]. Версії щодо витоків загадкової писемності глаголичних пам'ятокІснує більше 30 версій щодо витоків цієї загадкової писемності.[6] Походженням глаголичних та кириличних пам'яток активно займався понад 20 років Іван Огієнко, підсумком чого мало стати фундаментальне дослідження “Історія церковно-слов’янської мови” у 12-ти томах (із задуманого було видано лише половину[7][8][9]). Багато вчених (В.Копітар, П. Й. Шафарик, Ф.Міклошич, В.Ягіч, А. Селіщев) вважають глаголицю давнішою. Існування палімпсестів — рукописів, що написано кирилицею на місці стертих глаголичних знаків, — деякі вчені вважають за доказ того, що глаголиця давніша. Своєрідність глаголічних пам'яток не дозволяє впевнено ідентифікувати їх з жодним з сучасних їм алфавітів. Справа в тому, що багато стародавніх алфавітів, в тому числі грецький і латинський, створювалися за зразком ще більш давніх. Грецький алфавіт, наприклад, виник під впливом семітського фінікійського письма, латинський історично є відгалуженням етруської абетки, що в свою чергу постала з грецької і т.д. Взагалі в науці тривалий час вважалося, що будь-яке письмо в своїй основі являє собою культурне запозичення. Посилаючись на цю «непорушну наукову істину», вчені XIX та XX ст. намагалися таким же чином вивести глаголицю з якогось більш давнього письма. Її витоки шукали в коптській, готській, вірменській, грузинській і староєврейській абетках.[10] Див. також
Примітки
Джерела та література
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
