український радянськийдержавний та військовий діяч російського комуністичного режиму в Україні. Нарком з військових справ РРФСР (листопад 1917 — березень 1918). Член Комітету революційної оборони Петрограда (лютий — березень 1918), член Реввійськради Республіки (вересень 1918 — липень 1919) та одночасно (січень-вересень 1919) — нарком військової ради Української РСР, член Реввійськради 7-ї арміїЗахідного фронту (жовтень — грудень 1919), 10-ї арміїКавказького фронту (січень — березень 1920)
російський революціонер українсько-єврейського походження, активний учасник російського та міжнародного соціального та комуністичного руху, радянський державний, партійний та військово-політичний діяч, комуністичний діяч, ідеолог троцькізму — однієї з ревізій марксизму. Голова виконкому Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів (вересень — грудень 1917), народний комісар у закордонних справах РРФСР (листопад 1917 — березень 1918), Голова Революційної військової ради (вересень 1918 — січень 1925)
Народні комісари з військових та морських справ СРСР (1923—1934)
російський революціонер українсько-єврейського походження, активний учасник російського та міжнародного соціального та комуністичного руху, радянський державний, партійний та військово-політичний діяч, комуністичний діяч, ідеолог троцькізму — однієї з ревізій марксизму. Голова виконкому Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів (вересень — грудень 1917), народний комісар у закордонних справах РРФСР (листопад 1917 — березень 1918), голова Революційної військової ради (вересень 1918 — січень 1925)
радянський полководець, маршал Радянського Союзу (1943), двічі Герой Радянського Союзу (1944, 1945), двічі кавалер ордена «Перемога» (1944, 1945). Заступник Верховного Головнокомандувача Збройних Сил СРСР — заступник народного комісара оборони СРСР (17 лютого 1945 — 3 серпня 1945), перший заступник: міністра Збройних Сил СРСР (17 листопада 1948 — 24 березня 1949), міністра оборони СРСР (16 березня 1953 — 15 березня 1956); заступник міністра оборони СРСР (14 серпня 1956 — грудень 1957), Начальник Генерального штабу ЗС СРСР (травень 1942 — лютий 1945; 22 березня 1946 — листопад 1948). Учасник громадянської в Росії та німецько-радянської воєн. Один з найвизначніших радянських полководців Другої світової війни
радянський полководець, маршал Радянського Союзу (1943), двічі Герой Радянського Союзу (1944, 1945), двічі кавалер ордена «Перемога» (1944, 1945). Заступник Верховного Головнокомандувача Збройних Сил СРСР — заступник народного комісара оборони СРСР (17 лютого 1945 — 3 серпня 1945), перший заступник: міністра Збройних Сил СРСР (17 листопада 1948 — 24 березня 1949), міністра оборони СРСР (16 березня 1953 — 15 березня 1956); заступник міністра оборони СРСР (14 серпня 1956 — грудень 1957), Начальник Генерального штабу ЗС СРСР (травень 1942 — лютий 1945; 22 березня 1946 — листопад 1948). Учасник громадянської в Росії та німецько-радянської воєн. Один з найвизначніших радянських полководців Другої світової війни
Військово-морські міністри СРСР (1950—1953)
Утворене розділенням Міністерства Збройних сил на Військове міністерство та Військово-морське міністерство
радянський полководець, політичний і державний діяч, Маршал Радянського Союзу (1943), чотириразовий Герой Радянського Союзу (1939, 1944, 1945, 1956), кавалер двох орденів «Перемога» (1944, 1945). Начальник Генерального штабу (1941), перший заступник міністра оборони СРСР, Міністр оборони СРСР (1955—1957). Учасник Першої світової війни, Громадянської війни в Росії, боїв на Халхин-Голі та Другої світової війни. 1957 виключений з складу ЦК КПРС, знятий з усіх постів в армії та в 1958 р. був відправлений у відставку
↑Комітет народних комісарів з військових і морських справ складався з Володимира Антонова-Овсєєнка, Павла Дибенка і Миколи Криленка. 10 листопада 1917 року Овсєєнко був взятий у заручники під час заколоту петроградських юнкерів і був звільнений наступного дня за допомогою американського журналіста Вільямса. Пізніше Овсєєнко очолював Петроградський військовий округ до грудня, коли його відправили в Україну. Дибенко продовжував керувати військово-морськими справами як голова Вищої військово-морської колегії, яка була сформована десь наприкінці листопада. Він залишався на цій посаді до 16 березня 1918 року, коли його позбавили всіх посад і анулювали членство в більшовицькій партії через дезертирство. 25 листопада1917 року Криленко був призначений Верховним головнокомандувачем Червоної армії.