Голінська сотня

Голінська сотня — адміністративно-територіальна і військова одиниця Прилуцького полку Гетьманщини. Певний час входила до складу Іченського та Ніжинського полку. Створена 1649, відновлена 1754. Центр — село Голінка.

1649 року Голінська сотня рахується в числі 21 сотні Прилуцького полку. У 1660-тих роках ліквідована, приєднана до Красноколядинської сотні того ж полку. Гетьман Іван Мазепа створив на рангових землях сотні окреме Великосамбірське староство, до складу якого частоков увійшла й колишня Голінська сотня із сотенним селом. Але після московської агресії 1708 статус кілька разів змінювався, залежно від примх завойовника (село певний час належало, зокрема, московському військовому злочинцю А. Меншикову).

Наприкінці 1738 козаки Голінської сотні перебували у складі Корибутівську сотні — щойно відновленої під час війни з Османською імперією.

Статус сотенного центру Прилуцького полку повернув Голінці 1751 року Гетьман України Кирило Розумовський — після 90-річної перерви.

Дещо заплутана адміністративна доля Голінської сотні також відображена у розвідці історика Дмитра Шкоропада:

В кінці 1738 р. сталася друга у XVIII ст. зміна структури Прилуцького полку — із Красноколядинської сотні була виділена східна половина її території в нову Корибутівську сотню. Однак, за розпорядженням Сенату в 1742 р. Корибутівська сотня знову увійшла до складу Красноколядинської. У 1751 р. «за ордером» К. Розумовського Корибутівська сотня знову була виділена з Красноколядинської сотні. Після цього вона існувала до скасування полкового правління в Україні. В цей другий період існування сотні її центром був вже не Корибутів, а с. Голінка. Тому в другій половині XVIII ст. її називали ще й Голінською…

Назва сотні в документах 18 ст. зустрічається як Голюнська.

Герб, прапор та печатка Голінської сотні — дві вісьмикутні зірки у горішньому полі та сагайдак (бойовий лук) із натягнутою тятивою та стрілою — у долішньому. Зірки символізують християнські чесноти та два центри сотні — село Корибутів (де не було сотенної адімінстрації) та село Голінку. Сагайдак — спеціалізацію голінських козаків на прикордонній гетьманській службі.

Слід, однак, сказати, що на відомих нині печатках сотні герб супроводжує абревіатура «П. С. К.», тобто «печать сотні Корибутівської».

Після Андрусівського розподілу України (1667) козаки майбутньої Голінської сотні широко вербувалися у прикордонні загони, які несли рангову службу на українсько-польському кордоні вздовж р. Дніпро (до розподілу Речі Посполитої 1775). Брали участь у військових операціях Прилуцького полку Гетьманської армії. Голінські курені зберігали вірність Гетьману України Іоанну Мазепі після укладення українсько-шведського союзу 1708.

Після скасування у 1750-тих роках митного кордону між Московією та Гетьманщиною, сотня втрачає значення як прикордонна. Крім того, більшість сотників навіть не жили на території сотні (за винятком Романа Соколовського, який був родом із с. Дептівка). Безлад у керівництві, поширення хабарництва та навіть п'янства покривалося урядовцями Малоросійської колегії у Глухові. Відтак, до плачевного стану Голінської сотні апелювали навіть російські чиновники, зацікавлені у пришвидшенні наочної деградації сотенних форм правління в усій Україні.

До Голінської сотенної старшини належали: сотник, хорунжий, писар і осавул. Голінська сотня поділялася на курені, на чолі яких стояли курінні отамани. Городові, або сотенні отамани (тобто отамани Голінки) були помічниками сотника.

Відомо п'ять сотників Голінської сотні, перші два з яких призначені Гетьманом Кирилом Розумовським, решта три — Малоросійською Колегією:

• Дембовський Павло Іванович (1751–1759)
• Рудковський Василь (20 травня 1760 — 1 червня 1767)
• Соколовський Роман Іванович (1767)
• Жураховський Влас (1767–1777)
• Воротиляк Степан (1777–1782)

• Прокопенко Семен (?-1755-?),
• Васильович Федір (?)
• Чарнишов Лука (9 червня 1773–1782)

• Харченко Петро (?-1756-?),
• Чарнишов Лука (3 червня 1768–1773),
• Туруша Прокіп Павлович (2 червня 1773 — 1779-?),
• Носенко Леонтій (1779 — 1782-?)

Носенко Леонтій обіймав посаду сотенного писаря з 1779 по 1782 рік (можливо до остаточної ліквідації Полкового устрою Гетьманщини 1786). Обрання сотенним писарем підтверджено указом Малоросійської колегії 1779.

Військова кар'єра після скасування Полкового устрою невідома. Нащадки зберегли статус козаків-землевалсників с. Голінка до 1921, несучи військову службу за право власності на землю.

У колишньому сотенному центрі, селі Голінка Бахмацького району Чернігівської обл., зараз проживає кілька нащадків старшинського роду Носенків. (?-1781-?)

• Федоренко Григорій (?-1757-?),
• Чарнишов Лука (1760.07-1767),
• Федоренко Григорій (1767 — 10 грудня 1767),
• Туруша Прокіп Павлович (1768–1773),
• Нечай Досифій (1774–1782)

• Гирман Дем'ян (?-1756-1757-?),
• Бобровський (?- 14 грудня 1769),
• Прокопенко Іван (1773–1775),
• Ковалевець Дем'ян (15 березня 1775–1782)

Голінські сотники були, як правило, великими землевласниками: володіли маєтностями як на правах особистої власності, так і ранговими.

Голінська сотня поділялался на курені, які формувалися на базі козацького населення сіл та містечок. Найбільш упливові курені — Дептівський та, власне, Голінський.

• Базаліївка, слобідка;
• Великий Самбір, село;
• Воронівка, слобідка;
• Гайворон, село;
• Гирявка, село;
• Голінка, село;
• Голубівський хутір (тепер куток Голубівка села Голінка?);
• Данилівка, слобідка;
• Дептівка, село;
• Корибутів, село;
• Кошарська, Кошари, слобідка;
• Курилівка, село;
• Малий Самбір, село;
• Пекарі, село;
• Петрівка, село;
• Пучківський хутір;
• Савинська, слобідка;
• Фесівка, село;
• хутори біля Дептівки, Пекарів, та Петрівки;
• Юрівка, слобідка.

1782 сотня ліквідована, а територія увійшла до Борзнянського повіту Чернігівського намісництва як центр Голінської волості. У XIX ст. — волосний центр Конотопського повіту Чернігівської губернії. Зараз — село Дмитрівської селищної громади Ніжинського району Чернігівської області.

На більшості старовинних цвинтарів колишнього центру Голінської сотні збереглися кам'яні козацькі хрести із надписами. Також у городах голінців збереглися так звані куплені могили козаків, яких у сер. XIX ст. ховали безпосередньо на їхній становій землі.

• Енциклопедичний довідник «Прилуччина», Ніжин, 2007. Автори-упорядники Д. Шкоропад, О. Савон.
• Ольга Ковалевська. Іван Мазепа у запитаннях і відповідях. К., 2008, С. 45.
• Всероссийское генеалогическое дерево. Гетманские полки (рос.) [Архівовано 9 травня 2015 у Wayback Machine.]
• Значне військове товариство (укр.)
• Кривошея В. Українська козацька старшина. Ч 1. Реєстр урядників гетьманської адміністрації. — Вид. 2-ге, доповнене, уточнене і виправлене. — К.: Стилос, 2005.