Гурський Валер'ян Ярославович
Гурський Валер'ян Ярославович 17 вересня 1874 — 11 листопада 1934[1] В. Я. Гурський народився 17 вересня 1874 р. у Харкові, в родині лісничого Коробова хутора Зміївського повіту, що мав звання колезького радника. Закінчивши Харківське реальне училище, навчався в Петербурзькому лісовому інституті (1891—1898 рр.), де слухав лекції відомого піонера охорони природи академіка І. П. Бородіна. Потім працював лісничим в Уфимській, Олонецькій, Полтавській і Харківській (з 1903 р.) губерніях. Тільки в Харківській губернії засадив лісом 15284 десятини пісків. У Гурському успішно поєднувався талант практика і вченого. Він часто виступав у лісівничій науковій літературі, на різних лісогосподарських з'їздах і нарадах. «В ясній і живій формі доповідач виклав історичний розвиток піщано-яружної справи, почавши з самих перших спроб лісорозведення на пісках ще з початку XIX століття, потім він детально виклав відомості про результати робіт в губернії за 10 років», — писав про виступ В. Я. Гурського на Полтавській нараді лісовласників і лісівників в грудні 1911 р. «Лісопромисловий вісник» (Полтавська нарада …, 1912). В. Я. Гурський — автор численних і популярних робіт з лісорозведення, а загальний лісоводчий стаж його становив 31 рік. У грудні 1913 р. він бере участь у першій в Російській імперії виставці охорони природи в Харкові. В кінці листопада 1919 р. В. Я. Гурський, разом з частинами білих відступив до Ростова, а звідти в Ставрополь, однак, як його зять, евакуюватися до Константинополя не став. З 1920 р. по 1921 роки Гурський працював завідувачем Ставропольського гублісвідділу, потім знову повернувся до Харкова, де З травня 1921 р. призначений завідувачем лісокультурного і меліоративного відділів Всеукраїнського центрального управління лісами (ВЦУЛ) НКЗ УРСР, а також став професором кафедри лісової меліорації Харківського сільгоспінституту, потім працював науковим співробітником Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації. Працюючи в ВЦУЛі, Гурський піднімав питання охорони лісів під час свят Трійці та Різдва, коли масово обломлювалися дерева. Наявність в ВЦУЛі таких висококваліфікованих і розуміючих проблеми охорони природи фахівців, як В. Я. Гурський, О. Ф. Скоробогатий, дозволили Українському комітету охорони пам'яток природи вже в 1929 р. підготувати проекти заповідання 11 лісових заповідників майже на 40 тисяч гектарів в лісостеповій частині України[2]. На жаль, органи ОДПУ перекреслили виконання цього плану (до речі, ці лісові заповідники не створені і досі). Матеріали тритомної справи № 68461, що зберігається в архівах СБ України, розкривають останню і трагічну сторінку життя Валер'яна Ярославовича. 1929 рік — «рік великого перелому». Органами ОДПУ фабрикуються перші «гучні» справи — Шахтинська, «Спілки визволення України». Вже в вересні 1929 р. харківські чекісти — Кофман, Давидов, Бронєвой починають фабрикувати нову справу — «Про шкідництво в лісовому господарстві України». Валер'яна Ярославовича заарештовують 16 листопада 1929 р., інших «шкідників» — трохи пізніше. Всі вони, в основному люди вже немолоді, крім 36-річного Б. Падалки, «зізнаються» у вчиненому, а саме: затиску червоних лісівників, заощадженні колишніх поміщицьких лісів під заповідники, публікації шкідливих статей в журналі «Український лісовод» та ін. "Захопивши командні висоти, контрреволюційні фахівці ВЦУЛу комплектували штат найбільш відповідальних співробітників як в центрі, так і на місцях з осіб антирадянських і близьких собі по ідеології. Серед осіб, залучених у такий спосіб на керівні посади, є ряд поміщиків (Давидов, Висоцький), великих царських чиновників — Голов'янко та ін.[3]. Групою притягнутий до ВЦУЛу Скоробогатов[4], призначений помічником до професора Висоцькому по Лісодослідному бюро, колишній кримський казенний лісничий, наближений до царського двору, мав чин камер-юнкера — монархіст "[5]. Пізніше, на суді Гурський казав: "На Україні я з'явився піонером в лісо-меліоративній справі. Я з 1901 р. надавав допомогу населенню по залісенню пісків, причому я цю роботу почав з нічого і довів до досить великих розмірів. Причому я вів цю роботу єдино і самостійно "[6]. Однак це пройшло повз вуха опричників, для яких було головне, що він син колезького радника і восени 1919 р. відступав разом з Денікіним. Цебер бруду на нещасних лісівників вилили і так звані «свідки» — Ф. Головченко, «червоний лісівник» П. Воробйов, А. Цируль, Е. Садовський, А. Нікітенко, С. Васильєв. Колишній студент лісового факультету ХСГІ Воробйов, наприклад, звів свої рахунки зі своїм вчителем професором Шустовим, скептично поставившись в свій час до деяких його проектів. Головченко звинуватив лісівників, що, мовляв, вони не друкували в журналі «Український лісовод» його статті, чим шкодили лісовому господарству республіки. З подібних «фактів» і було сфабриковано розлогий обвинувальний висновок. В. Я. Гурському поставили в провину[7]:
4 червня 1930 р. на засіданні надзвичайної сесії Верховного суду УРСР (голова суду — Карлсон, члени суду — Жук, Бронєвой — начальник II відділу ЕКУ ОДПУ УРСР, прокурор — Кабаненко, секретар — Абрамова) яке, до речі, відбувалося без опитування свідків, В. Я. Гурський був засуджений до 3 років позбавлення волі в «місцях загального користування», «визнавши як пом'якшувальну обставину його щире розкаяння, старезний вік і порівняно другорядну роль у контрреволюційній діяльності»[8]. Решта лісівників отримали від 4 до 6 років. В. Я. Гурський, відсидівши півтора року, був звільнений, як і його «однодільці», достроково, наприкінці 1932 р. За деякими даними його швидкому звільненню сприяв голова РНК УСРР Влас Чубар, який добре знав особисто вченого. Повернувшись додому тяжко хворим, і побоюючись нових репресій, Гурський домігся, щоб його діти покинули Харків. Сам же він став працювати старшим науковим співробітником УкрНДІЛГА, займався залісення берегів Дніпра. Додатково про події 1930 р. див. у Примітках[9] Помер В. Я. Гурський 11 листопада 1934 р. (за іншими даними 24 вересня 1934) від правобічної пневмонії. Його товариші по нещастю, вийшовши на свободу, в 30-50-х роках працювали в лісових вузах. А чекіст Бронєвой, який брав участь у фабрикації «справи», в 1937 р. був заарештований і помер у ГУЛАГу. 20 грудня 1991 р. рішенням прокурора м. Києва В. Я. Гурський, як і інші члени «контрреволюційної групи», був реабілітований. Син Гурського — теж лісівник — В. В. Гурський, трохи не дожив до реабілітації батька. Публікації В. Я. Гурського
Література
20. ЦДАВО України, ф. 372, оп. 1, спр. 470, л. 3. 21. ЦДАВО України, ф. 27, оп. 17, спр. 1067, лл. 1-6. Примітки
|
||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
