Гіменолепідоз

Гіменолепідоз
Дорослі карликові ціп'яки розміром до 4 см
Спеціальність	інфекційні хвороби і гельмінтолог[d]
Симптоми	біль у животі, блювання, нудота, анорексія, астенія, головний біль, схуднення, анемія і діарея[1]
Причини	Hymenolepis nanad і H. diminutad
Препарати	альбендазол[2] і празиквантел
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11	1F74
МКХ-10	B71.0
DiseasesDB	32212
MedlinePlus	001378
MeSH	D006925
Hymenolepiasis у Вікісховищі

Гіменолепідо́з (лат. Hymenolepidosis, англ. Hymenolepiasis) — паразитарне захворювання, антропонозний контагіозний гельмінтоз, який спричинює карликовий ціп'як (Hymenolepis nana, англ. Dwarf tapeworm) — паразитичний черв із класу цестод. Гіменолепідоз у клінічному плані характеризується ознаками ураження переважно травної системи організму.

У людей також рідкісно спостерігають зоонозний гельмінтоз — гіменолепідоз пацючий (щурячий^[3], димінутний), при цьому люди є випадковими хазяями гельмінта^[4]. У медичній літературі західних країн нерідко ці два гельмінтози об'єднують у одну нозологічну форму «Гіменолепідоз».

Збудника гіменолепідозу вперше виявив німецький паразитолог Т. Більгарц у 1851 році в клубовій кишці 12-річного хлопчика, який помер від менінгіту в Каїрі^[5]. У 1863 році німецький зоолог Р. Лейкарт на основі даних Більгарца та своїх спостережень дав детальний опис гельмінта^[6]. У 1891 році французький лікар та ентомолог Р. Бланшар дав сучасну назву хробаку, використавши поєднання слів грец. Χυμεν — мембрана, λεπης — оболонка, νανά — карликова^[7]. Японський педіатр Ю. Саекі в 1920 році описав автоінвазію при цьому гельмінтозі^[8].

Гіменолепідоз, який спричинює карликовий ціп'як, є найпоширенішим цестодозом людства, його реєструють всюди, де живуть люди.

? Hymenolepis nana/Карликовий ціп'як
Біологічна класифікація
Царство: Animalia Тип: Platyhelminthes Клас: Cestoda Ряд: Cyclophyllidea Родина: Hymenolepididae Рід: Hymenolepis Вид: H. nana
Біноміальна назва
Hymenolepis nana
Посилання
Вікісховище: Hymenolepiasis

Збудника гіменолепідозу ціп'як карликовий — Hymenolepis nana відносять до роду Hymenolepis, родини Hymenolepididae, класу Cestoidea, типу Platyhelminthes. Це невелика цестода завдовжки 1,5-4 см, з маленьким сколексом (головкою), що має чотири присоски і короткий хоботок з віночком з 20-24 дрібних гаків. Стробіла (тіло) ціп'яка складається з тонкої шийки і великої кількості (до 200) проглотид. Зрілі проглотиди відокремлюються від стробіли ціп'яка вже в просвіті кишечника, де з них вивільняються яйця, які містять озброєну 6 крюками онкосферу (личинкову стадію усіх цестод).

Життєвий цикл карликового ціп'яка характеризується послідовним розвитком личинкової та дорослої стадій в організмі людини. Таким чином, людина для цього гельмінта є одночасно проміжним і основним хазяїном. Дорослі особини паразитують в тонкому кишечнику людини. З яйця в кишечнику людини вивільняється онкосфера, яка активно проникає до ворсинок тонкого кишечника. Через 5-7 днів з онкосфери розвивається личинка (цистицеркоїд), яка руйнує ворсинку, виходить у просвіт тонкої кишки, прикріплюється до її слизової оболонки і через 14-15 днів перетворюється у дорослого ціп'яка. Тривалість життя статевозрілого гельмінта загалом триває близько 1-2 місяців. Однак інвазія може тривати роками за рахунок повторних заражень і/або внутрішньокишкової автоінвазії. Її спостерігають в осіб з ослабленим імунітетом або інтеркурентними захворюваннями. У цих випадках статевозрілі гельмінти розвиваються з онкосфер, що вийшли з яєць у просвіті кишки і потрапили до ворсинок слизової оболонки.

Джерело інвазії та основний хазяїн карликового ціп'яка — хвора людина. Однак не виключають можливість розвитку гельмінта і за участю деяких комах (бліх і борошняного хрущака) як проміжних хазяїв. Інвазовані люди є безпосередньо небезпечними як для оточуючих, так і для себе, адже при низькому рівні гігієнічних навичок здатні багаторазово повторно самі себе заражати.

Механізм зараження — фекально-оральний, шляхи передачі — контактно-побутовий, харчовий. Факторами передачі є забруднені яйцями гельмінта предмети побуту, іграшки, харчові продукти. У поширенні гіменолепідоза можуть брати участь мухи, які переносять яйця карликового ціп'яка на лапках і в кишечнику.

Сприйнятливість висока, найбільшу захворюваність реєструють в дитячому віці. Імунітет не прояснений, однак у дорослих клінічні прояви мають менший ступінь виразності, що може бути пов'язане з надбанням певного імунітету після перенесення хвороби в дитинстві.

Провідним патогенетичним чинником є механічне пошкодження слизової оболонки тонкої кишки личинками і статевозрілими гельмінтами. Розвиток личинок призводить до руйнування ворсинок кишечника, дорослі ціп'яки пошкоджують слизову оболонку своїми присосками й гачками в місцях прикріплення. Має значення сенсибілізація макроорганізму антигенами гельмінтів, розвиток дисбіозу кишечника і дефіциту вітамінів.

У МКХ-10 виділяють «Гіменолепідоз» під кодом В71.0. Клінічна картина гіменолепідозу сильно варіює, відрізняючись як за наявністю, так і за перевагою певних симптомів, за ступенем їх виразності. У 1/3 хворих може відбуватися субклінічний перебіг інвазії. Хворих турбує біль у місці проєкції тонкого кишечника, зниження апетиту, нудота, нестійкі випорожнення, нездужання, слабкість, підвищена стомлюваність, дратівливість, головний біль, у дітей раннього віку постійними скаргами є болі в животі, діарея; нудота, іноді блювота, зниження апетиту, слинотеча, печія, ураження нервової системи: головний біль, порушення свідомості, підвищена стомлюваність, неспокійний сон, хореатичні і  епілептиформні напади, псевдоменінгіт; алергічні реакції: висипання на шкірі, вазомоторний риніт, бронхоспазм

При інтенсивних інвазіях (більше 2 000 паразитів), як правило, виникають більш тяжкі прояви: сильний нападоподібний біль у животі, блювання, запаморочення, судомні напади, непритомність, погіршення пам'яті, субфебрилітет, безсоння тощо. Можуть розвиватися порушення функції печінки, шлунка, кишок, розвиваються загальна астенія, легка анемія, еозинофілія. Іноді трапляються алергічні прояви: висип, свербіж шкіри, вазомоторний риніт.

Часто розвивається дисбіоз, можливий мезентеріальний лімфаденіт, загострення перебігу виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки.

Виражених і характерних змін крові при гіменолепідозі зазвичай не відзначають. Іноді спостерігають помірне зниження гемоглобіну і невелику еозинофілію. Специфічна діагностика ґрунтується лише на прямому паразитоскопічному дослідженні фекалій, при слабкій інвазії застосовують методи збагачення флотацією (Фюллеборна, Калантарян). У зв'язку з тим, що карликовий ціп'як виділяє яйця циклічними періодами, слід рекомендувати триразове обстеження калу з інтервалом у 15-20 днів.

Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря.

Для дегельмінтизації застосовують празиквантел (в Україні ге зареєстрований) або альбендазол. Курс лікування ним складається ц двох циклів№по 400 мг 3 дні поспіль з повторенням через 10-14 днів), як й при інших цестодозах. Особливості біології паразита, можливість внутрішньокишкової автоінвазії вимагають наполегливого і систематичного лікування, застосування не тільки протипаразитарних препаратів, а й симптоматичної терапії (ферментні препарати, вітаміни, пробіотики тощо) в сукупності з комплексом профілактичних заходів.

Через високу зараженість гіменолепідозом дітей саме в дитячих колективах повинна проводитися основна робота з його профілактики. У першу чергу вона повинна бути спрямована на забезпечення високого рівня санітарного благополуччя шляхом регулярного вологого прибирання приміщень, туалетів, меблів, щоденного миття іграшок, боротьби з мухами, тарганами, обов'язкового використання індивідуальних горщиків в яслах і дитячих садах, а також формування у дітей та обслуговчого персоналу необхідних гігієнічних навичок. До числа найбільш важливих спеціальних профілактичних заходів відносять гельмінтологічні обстеження всіх нових для колективу дітей та прийнятого на роботу в дитячі заклади персоналу, планові (не рідше 2 разів на рік) паразитоскопічні обстеження дітей і персоналу дитячих закладів, швидка дегельмінтизація виявлених інвазованих.

Спорадичні випадки димінутного/пацючого (щурячого) гіменолепідозу спостерігають повсюдно, але вкрай рідко^[9]. Багато з них, мабуть, не діагностують. Ціп'як димінутний є біогельмінтом. Облігатними (обов'язковими) дефінітивними хазяями є пацюки і миші, іноді інші гризуни, факультативними — собаки, мавпи, дуже рідко людина. Проміжними хазяями є близько 30 видів різних комах і багатоніжок (личинки та імаго бліх, тарганів, борошняного хрущака, личинки хлібної молі і борошняної вогнівки, тощо). До організму людини проміжні цього гельмінтоза потрапляють випадково, при заковтуванні проміжних хазяїв разом із зерном, борошном, пилом, недостатньо пропеченими хлібними виробами. У більшості випадків ця інвазія має безсимптомний перебіг. Димінутний гіменолепідоз перебігає легше, ніж гіменолепідоз, якого спричинює карликовий ціп'як. Це пов'язано, в першу чергу із тим, що у димінутного ціп'яка відсутні травматичні інвазійні утворення на сколексі — прикріплення до слизової кишечника на відміну від карликового ціп'яка відбувається за допомогою 4 присосок без гаків, немає й автоінвазії. У тяжких випадках відбувається ентерит та порушення роботи нервової системи. Діагностику та лікування проводять так, як й при зараженні карликовим ціп'яком.

• Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина» (2 видання, доповнене і перероблене). — 2018. — 688 С. + 12 с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-675-2
• Інфекційні захворювання у дітей в амбулаторній практиці лікаря: довідник лікаря/ Крамарьов С.О.; під ред. Крамарьова С.О. – 4-е вид., доповн. – К.: ООО «РА-ГАРМОНІЯ», 2020. – 27-30с.
• Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.:"Здоров'я",2008. — Т.1.; 2-е вид., перероб. і доп. — 884 с. ISBN 978-966-463-012-9
• Зюков А. М. (за участі Падалки Б. Я.) Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини. Державне медичне видавництво УРСР, К. 1947. — 392 с.;
• Паразитарные болезни человека (Шабловская Е. А., Падченко И. К., Мельник М. Н. и др.).  — К.:Здоров'я, 1984. — 160 с. (рос.)
• А. М. Бронштейн, А. К. Токмалаев. Паразитарные болезни человека. Протозоозы и гельминтозы. — Москва. Изд-во Российского Университета Дружбы Народов. — 2004 г. — 206 с. ISBN 5-209-01361-8 (рос.)