Давньоримська кіннота
 Давньоримська кіннота — кіннота Стародавнього Риму. Основа кінноти Риму в царський період і період ранньої республіки складалася з представників соціального стану вершників (лат. equites). Окрім того, в епоху республіки римляни все частіше використовували допоміжне кінне військо ауксиліїв та наймані кінні загони з представників варварських народів. Наєм кінних варварів часто був необхідністю: власна кіннота практично завжди була слабким місцем римської армії. Римське військо на початку свого формування не славилось своєю кіннотою, оскільки в Стародавньому Римі ще з часів ранньої республіки основний наголос робився на важку піхоту, однак, з часом, стала очевидною необхідність формування сильної кавалерії. Період республікиПро римську кавалерію періоду республіки відомостей достатньо мало. Відомо, що 300 вершників розділялись на 10 турм по 30 осіб в кожній. У кожній турмі було три декуріони, яких вибирали трибуни, і троє замикаючих (лат. optiones). Очевидно, що ці одиниці по 10 осіб (декурії) були рядами, а значить, кіннота будувалася шеренгою в п'ять або десять осіб у глибину — залежно від обставин. Римська кіннота в цей час була частиною легіону і формувалась в тій же місцевості, що й власне легіон. Відомо також, що третина найкращої кінноти союзників і п'ята частина їх найкращих піхотинців відбиралися для того, щоб утворити особливу бойову одиницю — екстраордінаріїв (лат. extraordinarii). Вони були ударною силою для особливих доручень і повинні були прикривати легіон на марші. Під час ІІ Пунічної війни в битвах при Требії і Каннах іспанська, нумідійська і карфагенська кіннота Ганнібала буквально знищили римських та італійських вершників, що прикривали фланги легіонів залишили відкритими фланги римської армії, що власне й вирішило долю цих битв. Такі формування кіноти були створенні лише для прикриття флангів і називалися — али. І хоча Сципіон згодом дуже вдало скористався нумідійськими вершниками проти Ганнібала, однак римляни і надалі не приділяли уваги своїй кінноті. Приблизно в середині II ст. до н. е. римляни приймають важливе рішення ліквідувати кінноту в легіонах і використовувати варварську, командирами якої були місцеві варварські вожді, або ж призначались римляни. Так уже Цезар активно використовував проти Помпея загони гальських і германських вершників. ВершникиВарто пам'ятати, що в римському війську до реформ Марія солдати за свої гроші купували собі озброєння. Очевидно, що таким чином в кінноті служили представники найзаможніших верств населення, тому поняття «вершники» (лат. equites) означало ще й соціальний статус. Вершники не обов'язково мали бути кавалеристами, дуже часто (особливо в період імперії) з числа еквітів призначали офіцерів у когортах легіонів, ауксиліях чи турмах. Період імперії  У період ранньої імперії кінні загони, які наймались безпосередньо в місцях ведення бойових дій були перетворені на али (лат. alae — буквально «крило»), чисельністю близько 500 вершників. Ала в свою чергу ділилась на 16 турм (лат. turmae). Турмою командував декуріон. У період республіки кіннотою командували в основному варварські воєначальники, однак уже в період імперії командирами кінноти призначались виключно римляни із стану вершників. До кінця I ст н. е., як і в піхоті, з'явилися крупніші з'єднання, чисельністю приблизно у 1000 вершників. Відповідно й кількість турм зросла до 32. У кожної али був свій стяг-вексилум (лат. vexillum), а у кожної турми свій штандарт-дракон (draco). Офіцери, що стоять нижче декуріона, іменувалися за розміром своєї платні: дуплікарій (duplicarius, буквально — «хто одержує подвійну платню») — відповідав помічникові центуріона в легіоні, і сесквіплікарій (sesquiplicarius, буквально — «хто одержує полуторну платню») — відповідав тесерарію. Крім того, в турмі був ще один офіцер — куратор (curator), який відповідав за коней. Всі інші посади нижче декуріона приблизно відповідають таким же посадам в легіоні. Декуріон, як правило, висувався з простих вершників, але часом на цю посаду призначали сторонніх осіб, особливо в тих регіонах, де не було легіонів і намісник не міг роздавати посади центуріонів. Мішані загониНа Цезаря справила велике враження германська змішана кіннота, де легкоозброєні піхотинці бігли поряд з вершниками, тримаючись за гриву коня, щоб не відстати. Подібне ж зустрічалося в Нумідії й Іспанії, та і самі римляни постійно змішували своїх велітів з кіннотою. Можливо, саме так виникли змішані загони, відомі як «кінні когорти» (лат. cohortes equitatae), що зустрічаються в період імперії. Вони складалися із звичайної або подвоєної піхотної когорти допоміжних військ, шести або десяти центурій, об'єднаною з 120 вершниками в звичайній когорті з п'ятисот солдатів або з 240 вершниками в «тисячній» когорті. Ці загони часто помилково вважаються кінною піхотою. Кінна піхота використовувала коней на марші, а перед боєм спішувалась. А кіннота з cohortes equitatae об'єднувалася з кіннотою ал, як на марші, так і в бою. У римській армії таких змішаних підрозділів було досить багато. Вони, мабуть, особливо успішно застосовувалися при охороні кордонів. Таким вершникам платили менше, ніж вершникам, які служили в алах, і спорядження у них було гірше, тим не менш вони були вершниками. Посади
Озброєння та спорядження вершника  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сучасні реконструкції зброї та спорядження римської кінноти
Галерея
ДжерелаВікісховище має мультимедійні дані за темою: Давньоримська кіннота
|
||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
