Дагджи Абдулла Сейдаметович
Дагджи Абдулла Сейдаметович (1900, Корьбекуль, Таврійська губернія — 26 червня 1943, Сімферополь) — керівник підпільної організації в Сімферополі. Відомий під псевдонімом «дядя Володя». Розстріляний нацистами. Після смерті його двічі (у 1943 та 1966 роках) висували до звання Героя Радянського Союзу, але жодна з цих кандидатур не була прийнята радянським урядом. ЖиттєписНародився в 1900 році в селі Корьбекуль Ялтинського повіту[1]. Закінчив партійну школу (1924). Працював у партійних та радянських органах. Був одним із керівників винного заводу «Масандра». У 1932 році був обраний секретарем парткому Балаклавського району. Після цього працював головою виконкому Ялтинського району[2]. З наближенням нацистських військ до Криму займався евакуацією населення району і розвитком підпільної мережі. Незадовго до наближення німців до Сімферополя разом із сім'єю перебрався в село Стиля. Звідти, разом із членами сімей соратників, вирушив до Севастополя, щоб приєднатися до частин Червоної армії, що відступали. Поблизу Ялти вони потрапили в оточення і вимушено пішли в гори, приєднавшись до загону партизанів під командуванням колишнього начальника відділу міліції Бахчисарая Сеїтхаліля Меметова. Через деякий час партизанський штаб поставив перед Дагджи та його сестрою завдання — взяти в полон старосту села Озенбаш, яке вони успішно виконали[2]. У вересні 1942 року командування північного з'єднання партизанів направило Дагджи з групою з десяти партизанів, включаючи сестру Зеру, до Сімферополя для створення підпільної організації. Дагджи тоді взяв псевдонім «дядя Володя». Штаб підпільників розташовувався за три кілометри від міста в селі Кара-Кіят[1]. Підпільна організація «дяді Володі» була однією з найбільших на півострові. Влаштовувала диверсії на залізницях і військових об'єктах окупанта, постачала партизанів, добувала розвіддані. До підпільної роботи вдалося залучити працівників госпіталю, театру, низки підприємств, добровольчих підрозділів, поліції і Татарського комітету Ялти. Організації вдалося зібрати 20 тисяч рублів і відправити їх у тил на будівництво літака[2]. Організація діяла самостійно, аж до травня 1943 року, коли інші партизанські групи встановили з нею зв'язок. Партизанським командуванням перед Дагджи було поставлено завдання: почати роботу насамперед у середовищі кримських татар. «Важливою ділянкою пропагандистської та організаційної діяльності є робота серед татарського населення, в їхніх поліцейських батальйонах, у каральних загонах — виривати татар з-під впливу фашистів», — з листа командування, травень 1943 року. До співпраці підпільникам вдалося залучити молодшого офіцера, командира роти 147-го батальйону шуцманшафту Бакі Газієва. Його діяльність зірвала блокаду партизанського аеродрому, за що його роту було розформовано. Газієв також влаштував вибух снарядів під Мар'янівкою, після чого його викрили, і він змушений був утекти в ліс В організації складалося 35 осіб (за іншими даними — 78 осіб), включаючи родичів Абдулли Дагджи[1][3]. За даними Кримськотатарської енциклопедії Рефіка Музафарова група на 2/3 складалася з кримських татар[4]. Залишається джерелом суперечок щодо того, як було розпато угруповання Дагджи. Згідно з мемуарами партизанки Галини Скрипніченко-Коровяковської «Довгий шлях до правди», партизанська група розпалася після того, як один з її членів був заарештований службою безпеки та видав інформацію німецькій владі.[5] Однак, за іншими джерелами, організацію знищили зсередини дві пронімецькі шпигунки, Зоя Мартинова та Тетяна Андреєва[6]. 12 червня 1943 року було заарештовано Дагджи та членів його сім'ї. 26 червня 1943 року нацисти стратили Дагджи через повішення. Частину інших учасників організації також повісили, частина померла під час тортур, а частину розстріляли в радгоспі «Червоний»[1]. Пам'ятьКримський Обком ВКП(б) подавав у ДКО документи на присвоєння Дагджи звання Героя Радянського Союзу, проте звання присвоєно не було[1]. У 1966 році 24 активісти кримськотатарського руху підписали лист до Президії Верховної Ради СРСР з клопотанням про присвоєння Дагджи звання Героя Радянського Союзу[7], цього разу разом із партизанською розвідницею Аліме Абденановою (якій пізніше у 2014 році було присвоєно звання Героя Російської Федерації). Знову висування кандидатури було невдалим, цього разу в результаті чого згадані інтелектуали, багато з яких були прихильниками руху за громадянські права кримських татар, були зареєстровані радянським урядом як дисиденти.[8] 1998 року вулиця в мікрорайоні Кам'янка в Сімферополі, де селилися кримські татари, які повернулися з депортації, була названа ім'ям Абдулли Дагджи, ще одна вулиця названа в його честь у селі Мирному[9][10]. У радгоспі «Червоний» було створено обеліск, проте без зазначення імен загиблих. На мармуровій плиті написано: «Комуністам, комсомольцям, які загинули від звірячої розправи німецьких фашистів — від комсомольців Сімферопольського району»[3]. У 2017 році Рада старійшин кримських татар Алушти звернулася до окупаційних Голови Республіки Крим Сергія Аксьонова та голови адміністрації Алушти Галини Огнєвої з проханням увічнити пам'ять Дагджи та членів його організації, встановивши меморіальну плиту в селі Ізобільне[1]. У 2019 році в селі Добрушине пройшов турнір з боротьби самбо пам'яті Абдулли Дагджи. Література
Примітки
Посилання |
||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
