Дамберг Вольдемар Францевич

Вольдемар Францевич Дамберг
латис. Voldemārs Dambergs
Народження	14 листопада 1899(1899-11-14) Рига
Смерть	17 липня 1965(1965-07-17) (65 років) Рига
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Вид збройних сил	сухопутні війська
Рід військ	кавалерія, піхота
Освіта	Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби	1916–1917, 1918–1938, 1939–1959
Партія	КПРС
Звання	Генерал-майор
Командування	15-й кавалерійський корпус 13-й стрілецький корпус 124-й стрілецький корпус 48-ма стрілецька дивізія 308-ма стрілецька дивізія 301-ша стрілецька дивізія 43-тя гвардійська стрілецька дивізія 29-та окрема гвардійська стрілецька бригада
Війни / битви	Громадянська війна в Росії Німецько-радянська війна
Нагороди

Вольдема́р Фра́нцевич Да́мберг (латис. Voldemārs Dambergs; 14 листопада 1899(18991114), місто Рига — 17 липня 1965, місто Рига) — радянський військовик часів Другої світової війни, генерал-майор (1943). Депутат Верховної ради Латвійської РСР 2-го скликання. Депутат Верховної ради СРСР 3-го скликання.

Народився 14 листопада 1899 року в місті Рига (Латвія) в родині робітника лісозаводу. З дев'ятирічного віку був учнем слюсаря, а потім слюсарем ризького заводу. З лютого 1916 до березня 1917 року служив рядовим російської імператорської армії, учасник Першої світової війни.

У 1917 році добровільно вступив до червоногвардійського робітничого загону колишнього заводу Леснера у місті Перм.

Член РКП(б) з 1917 року.

У лавах РСЧА з квітня 1918 року. Учасник Громадянської війни в Росії, служив червоноармійцем 1-го Латиського кавалерійського полку та головою комітету 2-го Латиського кавалерійського полку. У лютому 1919 року призначений комісаром 2-го кавалерійського дивізіону, а у квітні 1919 року — начальником кавалерійського відділення армійської школи Радянської Латвії.

З липня 1919 був курсантом 1-х Московських кавалерійських курсів. По закінченні кавалерійських курсів у жовтні 1919 року призначений на посаду командира взводу, згодом — комісар 1-го кавалерійського полку окремої кавалерійської бригади, а з листопада 1919 року — комісар 85-го кавалерійського полку 15-ї кавалерійської дивізії. У квітні 1920 року призначений командиром ескадрону того ж полку. Воював на Північному, Східному й Південно-Західному фронтах. З травня 1920 року — слухач Вищої кавалерійської школи.

По закінченні Вищої кавалерійської школи з серпня 1922 року виконував посаду начальника кавалерійського відділення Уфімсько-Башкирських командних курсів. У травні 1923 року призначений помічником командира ескадрону Оренбурзької кавалерійської школи, у жовтні 1924 року — командиром кавалерійського ескадрону 57-ї стрілецької дивізії.

З червня 1927 року — начальник штабу 48-го кавалерійського полку Оренбурзької кавалерійської дивізії.

З жовтня 1928 по травень 1932 року навчався у Військовій академії імені М. В. Фрунзе, по закінченні якої був призначений на посаду начальника 1-ї частини штабу 10-ї кавалерійської дивізії, а з січня 1934 року — начальник штабу 11-ї кавалерійської дивізії.

У липні 1938 року був заарештований, перебував під слідством, але у лютому 1939 року звільнений за відсутністю складу злочину, поновлений у званні й призначений викладачем тактики Військової академії імені М. В. Фрунзе.

З січня 1941 року — помічник командира 24-ї кавалерійської дивізії.

У липні 1941 року В. Ф. Дамберг призначений командиром 28-ї запасної стрілецької бригади.

З 16 жовтня 1942 по 11 січня 1943 року полковник Дамберг командував 15-м кавалерійським корпусом Закавказького фронту, який дислокувався в Ірані^[1].

З 3 березня 1943 року — командир 13-го стрілецького корпусу.

31 березня 1943 року В. Ф. Дамбергу присвоєне військове звання «генерал-майор»^[2].

25 січня 1944 року призначений командиром 124-го стрілецького корпусу, що брав участь у обороні Ленінграда. У лютому того ж року був поранений.

З 20 березня по 10 червня 1944 року — командир 48-ї стрілецької Ропшинської Червонопрапорної дивізії імені М. І. Калініна^[3] на Ленінградському фронті.

У липні—жовтні 1944 року командував 308-ю Латиською стрілецькою дивізією на 2-гу Прибалтійському фронті.

2 жовтня 1944 року призначений заступником командира 130-го стрілецького Латиського ордена Суворова корпусу.

У повоєнні роки продовжив військову службу в ЗС СРСР. Обіймав посади командира 301-ї стрілецької дивізії (грудень 1945 — липень 1946), 43-ї гвардійської стрілецької дивізії (липень 1946 — квітень 1947), 29-ї окремої гвардійської стрілецької бригади (квітень 1947 — червень 1950), 43-ї гвардійської стрілецької дивізії (червень 1950 — червень 1952).

З червня 1952 по квітень 1959 року — військовий комісар Латвійської РСР.

У квітні 1959 року вийшов у запас. Мешкав у Ризі, де й помер 17 липня 1965 року. Похований 22 липня 1965 року на цвинтарі Райніса в Ризі.

Нагороджений орденом Леніна (1945), чотирма орденами Червоного Прапора (1919^[4], 15.08.1944, 1944, …), орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня (06.06.1945), Червоної Зірки (31.03.1943) і медалями.

• The Generals of WWII [Архівовано 26 серпня 2014 у Wayback Machine.](англ.)