Народився він 13 січня 1897 року в Надвірній на Прикарпаті. Навчався у початковій школі, згодом у Станиславівській гімназії, яку закінчив 1915р. Родина Дем'янчуків брала участь у роботі москвофільської читальні імені Качковського [2], яка у 1912 році розміщувалася у будинку Миколи Грегораша. У 1914р читальня мала вже власний дім, збудований заходами будівничого Мусяновича, братів Грегорашів і Клима та Василя Дем`янчуків, співвласників місцевої цегельні.[3] Під час Першої світової війни родина Дем’янчуків переїздить до Москви, а звідти до Харкова. У 1918р переїжджає до Києва. Протягом 1918-1922 рр. навчався на історико-філологічного факультетуКиївського університету. По завершенню навчання його залишили в аспірантурі при кафедрі історії української мови. У 1918р працює Академії наук України секретарем, а згодом науковим співробітником історико-філологічного відділу Інституту мовознавства. Перекладає, вичитує коректуру, бере участь у складанні словника.
У 1927р. закінчив завершив аспірантуру і під керівництвом академіка гатангела Кримського захистив дисертацію на вчений ступінь кандидата наук.[2]
12 вересня 1929 року співробітники НКВД заарештували і звинувачували у приналежності до «Спілки визволення України».[4] Доповідна записка голові ДПУУРСР Балицькому від 1 грудня 1929р. вказує, що Єфремову, Ніковському, Гермайзе, Дурдуковському, Голоскевичу, Ганцову та Дем' янчуку інкремінували зв'язок із "академічною лінією", яку вважали ядром "СВУ" [5]. Був ув'язнений у Києві, згодом у Харкові. Тут відбувся судовий процес над «СВУ». Вирок — по збавлення волі на 5 років. Його відіслали на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. Був переведений до Медвежогорська (Карелія), де працював у канцелярії на посаді економіста[4]. Після повернення з ув'язненнення знову був арештований і 28 листопада розстріляний. Реабілітований 1957р.[2].
Наукова діяльність
1922р. «О. Шахматов і А. Кримський. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам’ятників письменської староукраїнщини XI—XIII ст.», для якої Дем 'янчук переклав українською мовою працю О. Шахматова. Працював і над долученою до цього видання «Хрестоматією».
1923р. в XVI томі «Записок історико-філологічного відділу» була надрукована праця «Морфологічні особливості українських грамот XIV — початку XV ст.», оцінена як видатне явище в українському мовознавстві, зокрема в галузі історії української мови. Згодом вона лягла в основу кандидатської дисертації, яку захистив 1927 року під керівництвом академіка Агатангела Кримського. Вона стала одним із перших досліджень історичної морфології української мови XIV—XV століть.
1924 року побачила світ праця мовознавця «Гнат (Ватрослав) Ягич (1838— 1923)», в якій автор виклав біографію видатного вченого-славіста й проаналізував його багатогранну наукову діяльність. Василь Дем’янчук добре знав польську та чеську мови, непогано володів французькою та німецькою.
рецензія на розвідку І. Шаровольського «Прийдучий час на -му» під назвою «Чи румунського походження форми прийдучого часу на -му»,
рецензії на «Український язик у минулому і тепер» К. Німчинова й «Нарис історії української мови» П. Бузука.
рецензію «До характеристики гуцульського говору» на працю Б. Кобилянського «Гуцульський говір і його відношення до говору Покутгя»
склав «Бібліографічний огляд української діалектології за 1914— 1927 рр.».[6]
↑Жовтобрюх, М (200). Дем'янчук Василь Климентійович. Київ Українська енциклопедія: Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.] с. 400. ISBN966-7492-07-9.
↑ абвГандзюк, Ростислав (1999). Надвірна. Історичний нарис. Івано-Франківськ: Сіверсія.
↑ абвЛазорко, Ярослав (2004). Нерозкритий науковий потенціал. ІВано-Франківськ: Реабілвтовані історією. т. 1.
↑Пристайко В.І., Шаповал Ю.І. Справа «Спілки визволення України»: Невідомі документи і факти: Науково-документальне видання. К., 1995.
↑Дем'янчук Василь Климентійович // Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України — 75. 1930–2005: Матеріали до історії / В. Г. Скляренко (відп. ред.). — К.: Довіра, 2005. — С. 370.
