Демиденко Григорій Григорович
Григорій Григорович Демиденко (3 лютого 1940, село Хрестителеве, Чорнобаївський район, Полтавська область, Українська РСР, СРСР — 20 липня 2024) — радянський і український вчений-історик і правознавець, спеціаліст в області історії вчень про державу і право. Доктор історичних наук (1988), професор (1990). Працював у Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого завідувачем кафедр політичної історії та історії України (1990-1995), потім — професор на кафедрі теорії держави та права (1995-2017). БіографіяГригорій Демиденко народився 3 лютого 1940 року в селі Хрестителеве Чорнобаївського району Полтавської області (тепер Черкаська область). Вищу освіту здобув на історичному факультеті Донецького державного університету у 1972 році. Закінчивши ВНЗ, деякий час працював учителем історії та суспільствознавства, потім був прийнятий на місце асистент в Донецькому політехнічному інституті[1]. У 1969 році вступив до аспірантура Харківського державного університету, яку закінчив у 1972 році. У тому ж році, під науковим керівництвом Георгія Попова, успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук на тему «Соратник В. И. Ленина В. Д. Бонч-Бруевич»[1][2]. У 1972 році поступив на роботу в Харківський юридичний інститут, де зайняв посаду старшого викладача, а через рік — доцент[3]. У 1978 році йому було надано вчене звання доцента[1]. У 1988 році в Харківському Юридичному інституті Демиденко захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук на тему «Життя і діяльність соратників в. і. Леніна в радянській історіографії (1917-1987)»[4]. У тому ж році йому було надано відповідний науковий ступінь, а ще через два роки він був затверджений в професорське звання[5] і зайняв однойменну посаду у тому ж ВНЗ[3]. У 1990 році був призначений завідувачем кафедри політичної історії Української державної юридичної академії (до 1991-х), а через чотири роки очолив кафедру історії України. Починаючи з 1995 року, був професор кафедри теорії держави та права того ж ВНЗ, який на той час вже називався національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого[5]. Працюючи у ВНЗ, займався підготовкою вчених, під його науковим керівництвом захистили свої дисертації три кандидати історичних наук[3]. У 2004 році був нагороджений Почесною грамотою Харківської обласної державної адміністрації. У 2009 році відзначений почесним званням «Заслужений професор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого", а через рік був нагороджений Почесною відзнакою III ступеня Національної юридичної академії України, а у 2015 році — II ступенем цієї відзнаки[6]. У 2014 році спільно з професором В. М. Єрмолаєвим видав Навчальний посібник «Правда Руська Ярослава Мудрого: початок законодавства Київської Русі». Доцент А. Е. Радутний назвав цю роботу «новим поглядом на Правду російську»[7]. За цей навчальний посібник у 2016 році Демиденко і Єрмолаєв були відзначений премією імені Ярослава Мудрого у номінації «за підготовку та видання підручників для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти»[8]. Продовжував працювати в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого (до 2010 року — НЮАУ) до 2017 року[1]. Станом на 2020 рік був головним спеціалістом у Науково-дослідницькому інституті державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України[9]. Помер 20 липня 2024 року[10]. БібліографіяЗа різними підрахунками Г. р. Демиденко є автором, співавтором та упорядником від 120[3] до 220 робіт, які були присвячені дослідженню історії навчань про державу та право, державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні, біографіям державних та громадських діячів[6]. Основними його роботами вважаються: «Справ у революції чимало… Нарис життя та діяльності У. Д. Бонч-Бруєвича» (1976), «Vladimir Bonc-Brujevic» (1979); «Вітчизняний внесок у побудову теорії в розробку теорії демократичної, правової, соціальної держави» (1996), «Історія політичних та правових навчань: Хрестоматія» (1999 — два видання російською та українською мовами), «Історія навчань про державу та право: Хрестоматія» (шість видань) праві: Курс лекцій» (п'ять видань), «Історія навчань про державу і право: Підручник» (2004 та 2007), «Ярослав Мудрий — великий князь Русі великий князь Русі» (три видання — 2011, 2013 та 2015), «"Правда Руська" Ярослава Мудрого: начала вітчизняного законодавства» 2017), «Думи та шляхи Тараса» (2017), «Суд над Сократом» (2018) та «Київська Русь: пам'ятники права (X—XIII ст.)» (2020)[11][1][5]. Крім того, він брав участь у написанні статей для шеститомника «Юридична енциклопедія», який видавався в 1998-2004 роках[12], також для 1-го «Історія держави і права України "» 2016)[13] і 3-го «Загальна теорія права» (2017) томів Великої української юридичної енциклопедії[14]. Григорій Демиденко займався живописом, його роботи публікувалися в альбомах художніх творів викладачів і співробітників університету[15]. Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
