Денієл Дей-Льюїс

Денієл Дей-Льюїс
англ. Daniel Day-Lewis
У 2013 році
Ім'я при народженні	англ. Daniel Michael Blake Day
Народився	29 квітня 1957(1957-04-29) (68 років) Гринвіч, Лондон, Велика Британія
Національність	англійці[1], ірландці[1] і євреї[1]
Громадянство	Велика Британія  Ірландія
Релігія	Агностичний атеїзм[2]
Діяльність	кіноактор, митець, актор театру, телеактор, актор
Alma mater	Театральна школа Bristol Old Vicd, Школа «Севеноукс» і Bedales Schoold[3]
Роки діяльності	1971 — 2017
У шлюбі з	Ребека Міллерd
Діти	Gabriel-Kane Day-Lewisd, Ronan Day-Lewisd і Cashel Day-Lewisd
Батьки	Cecil Day-Lewisd  Jill Balcond
Брати / сестри	Tamasin Day-Lewisd
Членство	Американська академія мистецтв і наук
IMDb	ID 0000358
Нагороди та премії
Денієл Дей-Льюїс у Вікісховищі

Сер Де́нієл Ма́йкл Бле́йк Дей-Лью́їс (англ. Daniel Michael Blake Day-Lewis, нар. 29 квітня 1957, Лондон, Велика Британія) — англійський актор, що має ірландське і британське громадянство. Тричі лауреат премії «Оскар» за найкращу чоловічу роль.

Денієл Дей-Льюїс народився в Лондоні в сім'ї з англо-єврейським коріннями, чиї предки походили по батьківській лінії з Ірландії та Англії, а у матері з Польщі та Литви^[4]. Дей-Льюїс належав до еліти англійського суспільства: батько — національний поет-лауреат Сесіл Дей-Льюїс, мати — актриса Джіл Белкон, дочка керівника найстарішої кіностудії у світі кінопродюсера Майкла Белкона. Заразом, уже в 13 років майбутнього актора виключили з школи. Він рано зрозумів, у чому полягає його покликання, і вступив до лав Королівської шекспірівської трупи. Якщо не брати до уваги епізодичну появу в фільмі «Неділя, проклята неділя», кінодебют Дей-Льюїса відбувся в 1982 році в оскароносній стрічці «Ґанді».

Чотири роки по тому всі критики заговорили про Дей-Льюїса як про відкриття року і найбільш багатонадійного актора свого покоління: в один день відбулася прем'єра двох фільмів з його участю. В історичному фільмі «Кімната з видом» він зіграв манірного аристократа едвардіанської епохи, а у «Моїй прекрасній пральні» його пряму протилежність — вуличного хулігана-гея.

У світлі захоплених відгуків практично всіх глядачів Дей-Льюїсу вперше довірили виконання головної ролі — в екранізації роману Мілана Кундери «Нестерпна легкість буття» (1988). Проте справжнім тріумфом актора стала наступна стрічка, «Моя ліва нога» (1989), в якій він зіграв хворого на церебральний параліч. Його гра була удостоєна найвищих почестей — британської премії (BAFTA) та американської премії («Оскар»).

Після трирічної перерви Дей-Льюїс істотно наростив масу своїх м'язів і повернувся на кіноекрани у найнесподіванішій ролі головного героя «Останнього з могікан». Він був знову номінований на основні кінонагороди за роль підозрюваного в тероризмі в драматичній стрічці «В ім'я батька». У 1993 зіграв з Мішель Пфайфер і Вайноною Райдер в кіноверсії роману «Епоха невинності» (режисер — Мартін Скорсезе).

Під кінець 1990-х Дей-Льюїс оголосив про те, що втомився від кіно, і оселився в Італії, де за чутками підробляв шевцем. Стверджують, що Скорсезе, Леонардо Ді Капріо і продюсеру Харві Вейнстайну коштувало чималих зусиль переконати його змінити своє рішення і узяти участь у зніманнях нового фільму Скорсезе — «Банди Нью-Йорка». Хоча і за цю роботу актор був висунутий на здобуття «Оскара», Дей-Льюїс запевняв, що не планує більше зніматися в кіно.

У 2007 вийшов фільм «Нафта» режисера Пола Томаса Андерсона з Денієлом у головній ролі, він зіграв жадібного нафтовика Денієла Плейнвью. 24 лютого 2008 за цю роль Дей-Льюїс отримав свій другий «Оскар» як найкращий актор. Дей-Льюїс є єдиним актором, що отримував «Оскар» у цій номінації у двох різних століттях. 2012-го Дей-Льюїс став першим триразовим володарем «Оскара», якого він отримав як найкращий актор за роль президента Лінкольна в однойменному фільмі Стівена Спілберга.

У 2017 році повернувся до співробітництва з Полом Томасом Андерсоном, зігравши головну роль англійського кутюр'є Рейнолдса Вудкока в драмі «Примарна нитка». Після завершення знімального процесу вчергове заявив про закінчення кінокар'єри.

Після 7-річної перерви, у жовтні 2024 року, було анонсовано повернення Дей-Льюїса у кіно. Він отримав роль у фільмі «Анемона», режисером якого виступить його син Ронан Дей-Льюїс. Денієл Дей-Льюїс зіграє головну роль, а також, разом зі своїм сином, виступить сценаристом фільму^[5].

Шість років був у стосунках з французькою актрисою Ізабель Аджані. Їхній син Габрієль-Кейн Дей-Льюїс народився в 1995 році в Нью-Йорку, через кілька місяців після того, як їхні відносини закінчилися.

У 1996 році під час роботи над фільмом «Випробування» за п'єсою Артура Міллера, познайомився з дочкою драматурга, актрисою і кінорежисеркою Ребекою Міллер і в тому ж році вони одружилися. У цьому шлюбі в Денієла народилися два сини: в 1998 Ронан Кол Дей-Льюїс і в 2002 Кешел Блейк Дей-Льюїс.

Має подвійне громадянство — англійське та ірландське. Мешкає у власних домах в Нью-Йорку та у графстві Вікло в Ірландії, але найбільше полюбляє жити в Лондоні.

• «Оскар» (1990, 2008, 2013)
• «Золотий глобус» (2008)
• BAFTA (1990, 2003, 2008)

• 1994 — «В ім'я батька»
• 2003 — «Банди Нью-Йорка»
• 2018 — «Примарна нитка»

• 1990 — «Моя ліва нога»
• 2008 — «Нафта»
• 2012 — «Лінкольн»

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Деніел Дей-Льюїс

• LA Weekly interview with Lewis, 19 December 2007(англ.)
• Extensive Biography at Tiscali UK(англ.)
• Peter Stanford, The enigma of Day-Lewis, The Observer, 13 January 2008 [Архівовано 26 лютого 2010 у Wayback Machine.](англ.)