Джон Кокеріль (компанія)
Джон Кокеріль і К° (фр. John Cockerill & Cie., з 1842 року — Société anonyme pour l'Exploitation des Etablissements John Cockerill) — колишня бельгійська металургійна і машинобудівна компанія. Заснована 1817 року братами Джоном і Джеймсом Кокеріль у Серен. З 1825 року єдиним власником компанії став Джон Кокеріль. З 1842 року компанію перетворено на акціонерне товариство з назвою Société anonyme pour l'Exploitation des Etablissements John Cockerill. У період свого існування компанія була одним з найголовніших європейських виробників чавуну, сталі, металопрокату, зокрема рейок, та товарів важкого машинобудування. Продукція компанії експортувалася до багатьох країн світу. Наприкінці 19 століття компанія брала участь у будівництві заводів в Україні та на інших територіях Російської імперії. 1955 року компанія об'єдналася з «Угре-Мар'є» з утворенням нової компанії — «Кокеріль-Угре», перетвореною в 1981 році на «Кокеріль-Самбр». ІсторіяJohn Cockerill & Cie. 1817—1842 1802 року англійський підприємець Вільям Кокеріль (англ. William Cockerill[en]) переїхав з Англії у місто Верв'є, що тоді входило до складу Франції, де почав першим у континентальній Європі впроваджувати механізовані ткацькі мануфактури, що досі існували тільки в Англії. 1807 року два його сини — Джон і Джеймс Кокеріль — заснували в місті Льєж свою власну машинну майстерню. 1813 року їхній батько передав їм і свій бізнес. 1814 року, після входження Фландрії і Валонії до складу Нідерландів, король Нідерландів Віллем I продав братам Кокеріль замок л'єзьких князів-єпископів у Серені, де 25 січня 1817 року почали роботу майстерні братів Кокеріль з виробництва парових машин і ткацького обладнання. Король Нідерландів Віллем І був співзасновником компанії. 1825 року брат Джона продав свою частку в бізнесі королю Нідерландів. З 1825 року компанія отримала назву «John Cockerill & Cie.».  До 1827 року ці майстерні виросли у великий (2500 робітників) завод, що виробляв чавун, сталь, прокат, машинобудівну продукцію,[1] що до того було монополією Англії. Завод випускав рейки і 1835 року компанія «Кокеріль» побудувала перший у Бельгії паровоз — Le Belge.[2] Він був побудований за ліцензією Джорджа Стівенсона. Після Бельгійської революції 1830 року й утворення незалежної від Нідерландів Бельгії Джон Кокеріль 1835 року став єдиним керівником компанії.[1] 1838 року через конфлікт між Бельгією і Нідерландами бельгійський банк припинив платежі і на початку 1839 року Джон Кокеріль, маючи боргів на 26 млн франків і активів на 15 млн франків, вимушений був почати ліквідацію компанії.[1] У пошуках прибутків Джон Кокеріль вирушив до Російської імперії з пропозицією будівництва там залізниць. Під час повернення він захворів на тиф і помер у Варшаві 19 червня 1840 року, не залишивши спадкоємців. Société anonyme John Cockerill. 1842—1955 Після смерті Джона Кокеріля компанія «Кокеріль» перейшла у власність держави і 1842 року була реорганізована на акціонерне товариство під офіційною назвою «Société anonyme pour l'Exploitation des Etablissements John Cockerill» та продовжила розвиватись. 1865 року завод у Серені, коли його відвідала японська делегація, мав площу 192 акри (780000 м²), мала дві вугільних шахти, металургійний завод і машинобудівний завод, де вироблялися котли й паротяги.[3] 1863 року на заводі було побудовано бесемерівський конвертор, що дало змогу отримувати ливарну сталь і збільшити виробництво. Компанія розширила асортимент продукції, почала випускати трансатлантичні кораблі та металоконструкції для мостів.[4] «Кокеріль» в Україні та Російській імперії Усі сталеві рейки, які були укладені в колії ліній Донецької залізниці до 1 січня 1879 року, були майже виключно іноземного виробництва. Фірма «Кокеріль» була одним з головних постачальників, разом з заводами Англії і Німеччини. [джерело?] У 1870-х роках на Одеській залізниці був змінений постачальник рейок. Замість чавунних англійських почали купувати залізні зі сталевими накладками рейки на заводі «Кокеріль». У цієї фірми також були придбані вагони.[5] На першій у Росії Царськосільській залізниці з 1836 року використовувався паровоз «Богатир» виробництва «Кокеріль». Пізніше в Росію також імпортувалися пароплави бельгійської компанії. 18 листопада 1887 року компанія «Кокеріль» поряд з власниками Варшавського сталеливарного заводу, групи Рау і французького «Товариства Криворізьких залізних руд» виступила співзасновником «Південноросійського Дніпровського металургійного товариства» з основним капіталом 5 млн карбованців. Варшавський сталеливарний завод було перенесено у село Кам'янка і засновано Дніпровський металургійний завод у теперішньому Кам'янському.[6] У відсотковому відношенні частка капіталів бельгійських пайщиків становила 40 %.[7] Засноване братами Шарлем і Густавом Шодуар із Льєжу товариство «Ш. і Г. Шодуар» у 1911 році в Катеринославі ввело в експлуатацію трубопрокатне обладнання, виготовлене в Бельгії фірмою «Кокеріль» для виробництва безшовних труб.[8] 1894 року було засновано Російсько-бельгійське металургійне товариство і компанія «Кокеріль» побудувала Таганрозький металургійний завод. Приклади продукції компанії
Примітки
 Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Джон Кокеріль (компанія) |
||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
