Джузеппе Туччі
Джузеппе Туччі (італ. Giuseppe Tucci; 5 червня 1894, Мачерата, Марке, Італія — 5 квітня 1984, Сан-Поло-дель-Кавальєрі, Італія) — італійський тибетолог, індолог і релігієзнавець. Академік (1929), професор. Фахівець з історії буддизму. Вважається основоположником італійської тибетології. БіографіяУ ранньому віці досягнув серйозних успіхів у вивченні мов (івриту, китайської мови і санскриту), а також стародавньої історії. У 1911 році зібрана юним науковцем колекція латинських епіграфів була опублікована в престижному «Огляді Німецького археологічного інституту». Незважаючи на труднощі, пов'язані з Першою світовою війною, в 1919 році Джузеппе успішно закінчив філологічний факультет Римського університету. Через шість років він поїхав до Британської Індії й оселився в Шантінікетані (передмістя Колкати), де знаходився великий освітній центр, заснований Рабіндранатом Тагором. Там він став викладати італійську та китайську мови, паралельно вивчаючи буддизм і тибетську мову й публікуючи наукові праці різноманітної тематики. У 1929 році наукове співтовариство Італії удостоює Туччі звання академіка (Accademico d'Italia). У 1930 році, провівши п'ять років в Індії (встигнувши попрацювати, крім Шантінікетану, в університетах Колкати, Дакки і Варанасі), сходознавець повертається на батьківщину. Його запрошують на посаду професора китайської мови і літератури в неаполітанський Університет Сходу, і Туччі їде на південь Італії, однак в сфері його інтересів перше місце займає не китайська, а індо-тибетська, гімалайська культура. Це знаходить відображення в наукових працях, створених ним на рубежі 1920-1930-тих років, присвячених, зокрема, філософії Дігнаги та історії індійсько-тибетського відлюдництва й аскетизму. У листопаді 1932 року Джузеппе Туччі повертається в альма-матер, де очолює кафедру релігії і філософії Індії та Далекого Сходу. Тут він займався науковими дослідженнями і викладацькою діяльністю аж до 1969 року. Між 1929 і 1948 роками академік зробив вісім наукових експедицій до Тибету, дослідивши невідомі європейській науці монастирі різних традицій. Перші результати були опубліковані в 1932 році в Римі у виданні «Indo-Tibetica». Всього вийшло сім томів цієї серії. Як зауважив В. М. Монтлевич, матеріали експедицій Туччі безцінні, «бо час і культурна революція в Китаї вже багато погубили» з побаченого й задокументованого італійським тибетологом[5]. Зібрані під час поїздок в «Країну снігів» історичні та етнографічні джерела численні і різноманітні. До їх числа відносяться буддійські і бонські тексти, скульптури, танки (живопис), а також близько 12 000 якісних фотографічних знімків. Впродовж 1950-тих років Туччі здійснив експедиції в Непал (1950—1954), Пакистан (1955), Афганістан (1957) та Іран (1959), де проводив археологічні розкопки і реставрацію буддійських пам'ятників. Не менш успішно йшла кабінетна робота — аналіз і систематизація джерел й підготовка публікацій. Праці вченого політематичні, проте перевага незмінно віддається духовній культурі Гімалайського регіону. Монографії «Tibetan Painted Scrolls» (1949), «Teoria e pratica del Mandala» (1949), «Tibet, paese delle nevi» (1967), «Релігії Тибету» (1970) визнаються в Італії та поза її межами (в тому числі в СРСР) і кілька разів перевидаються за життя автора різними мовами. Крім досліджень, Джузеппе Туччі вів активну організаторську діяльність. У 1933 році він, разом з філософом Джованні Джентіле, заснували Італійський інститут Близького і Далекого Сходу (Istituto per il Medio e l'Estremo Oriente), на базі якого в 1995 році був відкритий Італійський інститут Африки і Сходу. Під його керівництвом видавалися наукові серії: «Asiatica», «East and West», «Serie Orientale Roma» та інші. Фактично особистими зусиллями Туччі в Італії сформувалася найбільша в Європі буддологічна школа[5]. Туччі писав популярні статті в італійські видання, в яких критикував раціоналізм європейської індустріалізації 1930-тих — 1940-вих років і висловлював прагнення до справжнього співіснування з природою, яке, як він стверджував, можна було зустріти в Азії.[6] За словами тибетолога Дональда Лопеса-молодшого, "для Туччі Тибет був екологічним раєм і позачасовою утопією, в якій промислова Європа, фігурально висловлюючись, могла врятуватися і знайти мир, зцілення від західних недуг, і в якій Європа могла знайти своє власне початкове минуле, щоб повернутися до нього "[7]. Член-кореспондент Британської академії (1959). Вважається, що Дж. Туччі підтримував фашистський режим Муссоліні (тісно співпрацюючи з його ідеологом Джентіле). Він робив це офіційно і публічно, подібно багатьом вченим свого часу. У листопаді 1936 — січні 1937 року Туччі був представником Муссоліні в Японії, куди поїхав для поліпшення відносин між Італією та Японією, а також для ведення фашистської пропаганди. 27 квітня 1937 року виступив на радіо з промовою японською мовою.[8] Його невтомна діяльність в цій країні підготувала ґрунт для вступу Італії в Антикомінтернівський пакт, що відбулося 6 листопада того ж року.[9] Що ж стосується його особистої позиції, відомості про це російською мовою досі не опубліковані. ПублікаціїПеру Туччі належить близько 360 наукових публікацій. Дві роботи перекладені російською мовою. Нижче наведена коротка бібліографія вченого.
Література
Примітки
Див. такожПосилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
_crowned.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
