Дзвіниця Михайлівського Золотоверхого монастиря
Дзвіни́ця Миха́йлівського Золотове́рхого монастиря́ — пам'ятка архітектури в стилі українського бароко, дзвіниця Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві. Є одним з найважливіших елементів ансамблю монастиря й архітектурного образу Верхнього міста в цілому[6][7]. Триярусна дзвіниця збудована у 1716—1720[5][6] (за іншими даними, 1719[8][4]) роках за ігумена Варлаама (Ліницького), імовірно, під керівництвом майстра Івана Матвієвича[5][7]. До XX століття вона зазнала лише незначних перебудов, які майже не вплинули на її вигляд[6][9]. Була розібрана у 1934—1936 роках[10] задля спорудження на місці Михайлівського монастиря нового Урядового центру[5][11]. Після розібрання від дзвіниці залишилася частина південної стіни першого ярусу. Споруда була відновлена у первісних формах та вигляді у 1998 році, із включенням до неї збереженої частини[6][7][2]. На першому ярусі відновленої дзвіниці відкритий музей історії монастиря[3]. Дзвіниця має загальну висоту 48,28 метрів[2]. Архітектура![]() Будівля дзвіниці складається з трьох ярусів. Нижній ярус прямокутний і видовжений по осі північ — південь, набагато ширший за верхні, що є її характерною особивістю. У його середній частині розташований склепінчастий проїзд із брамою. Окрім нього, у нижньому ярусі спершу були облаштовані братські келії, згодом тут була іконно-книжкова крамниця, яка діяла до 1919 року. Після відновлення дзвіниці обабіч проїзду розташувалися церковна крамниця, вестибюль Музею історії Михайлівського Золотоверхого монастиря, сходи та інші приміщення. У крамниці відкрита для перегляду оригінальна стіна дзвіниці XVIII століття.[8][6][2] Загалом нижній ярус дзвіниці має 3 поверхи. На другому з них міститься надбрамна Василівська Трьохсвятительська церква Пам’яті жертв голодомору і репресій, яка отримала свою назву на честь зруйнованої Василівської Трьохсвятительської церкви та репресованих у часи комуністичного режиму[12]. На третьому поверсі з червня 1998 року розташовано частину залів музею історії монастиря. Приміщення для церкви та музею вдалося отримати завдяки застосуванню нових технологій, які дозволили зменшити товщину стін у споруді з 3,0—4,0 м у первісному варіанті до 0,51—0,77 м у відновленому.[2][13][7] ![]() Другий ярус має кубічну форму з чотирма арковими отворами, та значно вужчий за перший. Він призначався для дзвонів, нині тут розташований набір дзвонів карильйона, який керується комп'ютерним пультом та пов'язаний електронно-механічною системою з комп'ютерним годинником на третьому ярусі. На другому ярусі облаштований оглядовий майданчик, звідки відкривається краєвид на Старе місто та лівобережжя Дніпра.[2][3] На третьому ярусі, який вужчий і нижчий за другий та має невеликі чотирипелюсткові віконця, початково працював годинник-куранти без стрілок, проте його механізм зіпсувався вже в середині XIX століття. Після відновлення дзвіниці тут було встановлено пов'язаний з карильйоном електронний годинник. Третій ярус увінчується вкритою позолотою бароковою банею, яка має ліхтарик, маківку та хрест.[2][4][6]
Література
Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia