Дзиндра Михайло Васильович

Дзиндра Михайло Васильович
Дзиндра Михайло Васильович
Народився	8 листопада 1921; с. Демня
Помер	8 вересня 2006 (84 роки); м. Львів
Поховання	Личаківський цвинтар
Громадянство	США
Національність	українець
Діяльність	художник, скульптор
Вчителі	Севера Іван Васильович
Напрямок	модернізм, абстрактна скульптура
Жанр	живопис, графіка, скульптура
Брати, сестри	Дзиндра Євген Васильович і Дзиндра Степан Васильович
Нагороди	Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

|Працював у містах= |Вплив=

Миха́йло Васи́льович Дзи́ндра (8 листопада 1921 (1920 за документами), с. Демня — 8 вересня 2006, Львів) — художник, графік, скульптор, архітектор. Брат українських скульпторів Степана і Євгена Дзиндрів.

Життєпис

Народився в с. Демня Миколаївського району на Львівщині. З раннього віку почав займатись скульптурним ремеслом. Після смерті батьків у 1935(?) році переїжджає до Львова, де стає учнем у майстерні скульптора Андрія Коверка.

У період німецької окупації (1941—1944) навчався у львівській «Мистецько-промисловій школі» (нині — Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша). Там його викладачами були скульптори Богдан Мухін та Іван Севера.

Після закінчення Художньо-промислової школи художник виїхав у Братиславу (Чехословаччина), де спершу працює у столярному цеху меблевої фабрики, а згодом організовує школу декоративної різьби для глухонімих дітей.

Через рік переїздить до Німеччини, потрапляє в американський табір для біженців під Мюнхеном (9 травня 1945 року), де зустрічається зі своїми колегами та майбутніми друзями Юрієм Соловієм, Григором Круком та іншими.

У 1951 році Дзиндра разом зі своєю сім'єю вирушає до Сполучених Штатів Америки та оселяється в передмісті Нью-Йорку. У 1963 році виставляє свої твори в Українському народному домі, на цей час він мав уже 70 тематичних робіт. У той самий час знайомиться з Олександром Архипенком, відвідує сучасні американські музеї та повністю переосмислює свою творчу практику, що призводить до імпульсивного рішення — нищити все створене за попередні роки, майже всі скульптури. Загалом, 1963—1968 роки — нелегкі в його творчості, вони характеризуються великим застоєм, нереалізованістю. І лише в 1968 році він знову починає працювати, з'являється «Печерна людина» — одна з перших робіт, створена в модерністській манері та новому для автора матеріалі — бетонна суміш, будівельна сітка та фасадна фарба.

У 1991 році після проголошення в Україні незалежності Михайло Дзиндра повертається на Батьківщину. Саме тут виникає ідея створити музей сучасного мистецтва. Хоча вже у Флориді його донька придбала земельну ділянку для будівництва музею, Дзиндра приймає рішення перевезти майже всі свої роботи до України та побудувати музей саме тут. У 2005 році в селищі Брюховичі, поруч зі Львовом відкрито музей площею 1409 м², спроєктований самим скульптором, який заповів його українському народу в особі Львівської національної галереї мистецтв та був названий — «Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри».

Помер Михайло Дзиндра 8 вересня 2006 року, похований на полі 50 Личаківського цвинтаря.

Нагороди

Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2006) — за вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету України, популяризацію історичних та сучасних надбань українського народу, активну участь у житті закордонної української громади^[1]

У літературі

Дитинство Михайла описане в книзі для дітей «Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер»^[2].

Згадки у ЗМІ

Примітки

↑ Про нагородження представників світового українства з нагоди 15-ї річниці незалежності України. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 28 червня 2021. Процитовано 15 березня 2021.
↑ Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер: для молодшого та середнього шкільного віку / А. Крачковська ; літературний редактор І. Андрусяк ; художник Н. Пастушенко. — Київ : Грані-Т, 2009. — 88 сторінок: ілюстрації ; 20 см. — («Життя видатних дітей»). — 3000 примірників. — ISBN 978-966-465-209-1 (в оправі)