Коверко Андрій Йосипович
Андрій Йосипович Коверко (28 серпня 1893, с. Острів, тепер Золочівський район, Львівська область — 19 липня 1967, м. Кишинів, Молдова) — український скульптор і різьбяр, член Спілки художників Української РСР. Короткий життєписНародився 28 серпня 1893 року у селі Острів, Кам'янко-Струмилівського повіту, Королівства Галичини та Володимирії (нині — Золочівський район, Львівська область) у багатодітній родині Йосипа Коверка. Крім Андрія в родині виховувалося ще троє дітей — Степан, Микола та Марія[1]. У 1914 році закінчив Коломийську художньо-промислову школу. Під час першої світової війни разом з братами Степаном та Миколою брав участь у визвольних змаганнях[2]. Протягом 1923—1924 років тривало навчання в Мистецькій школі Олекси Новаківського. ТворчістьАндрій Йосипович виконував портретні погруддя, фігурні групи, рельєфи у дереві, камені, мармурі, гіпсі, бронзі. Учасник міських виставок від 1922 року. Портрети роботи Коверка 1920 — початку 1930-х років позначені впливом неокласицизму. Від середини 1920-х років створював фігурні композиції, спочатку класицистично спрощені («Торс жінки», 1926), пізніше — вишукані за технікою та лінійною ритмікою (плакетка «Акт жінки», 1928). Поєднував фігурні композиції з орнаментом у рельєфах переважно релігійного змісту, вирізьблених у червоному кедровому дереві, використовуючи ритмічний лад площин, гостро зламані поверхні, геометризовані мотиви романського, візантійського і народного українського мистецтва (скульптури в каплиці Львівської греко-католицької Духовної Семінарії, вівтар та іконостас для церкви Святого Духа по вулиці Коперника у Львові (1926—1927), де в оздобленні використав герб України — Тризуб, не зберігся до наших днів). У 1927 році, для Успенської церкви у Львові створив портал каплиці Трьох Святителів, увінчаний фігурами граціозно нахилених ангелів; у 1931 році вирізьбив обрамлення Гробу Господнього (живопис Василя Дядинюка), стилізуючи мотиви барокових іконостасів, народного зображення птахів, квітів. У 1928 році у Львові розробив обкладинки для журналів «Українське мистецтво», книг «Амок» і «Лист незнайомої» Стефана Цвейґа, оформив книгу «Лицар в чорнім оксамиті» Антона Лотоцького. У напрестольному хрестах і рельєфі «Покладення до гробу», виконаному у 1936 році на замовлення настоятеля собору святого Юра у Львові), де підкреслив ритміку розташування фігур, окреслених дуговими й навскісних лініями. Крім акцентованої симетрії в композиції, геометризації у стилі арт-деко в рельєфах «Емаус» (1931), «Притча про таланти» (1934), помітні модерністська архаїзація та стилізація середньовічного мистецтва. У 1938—1939 роках виготовив вівтарні рельєфи у церкві Вознесіння Господнього на Знесінні та вівтар у каплиці гімназії сестер василіянок, що на вулиці Кирила і Мефодія[3]. У 1930-ті роки різьбив престоли, інші предмети обрядового використання для монастиря святого Онуфрія у Львові[4], для церкви святих Петра і Павла у Сокалі, монастирської церкви Різдва Христового у Жовкві. Автор динамічних композицій, авангардистських скульптур зі сміливо трактованими об'ємами. Кубізмом і футуризмом інспірований проект 1931 року (не реалізований) на конкурсі пам'ятника Іванові Франкові на Личаківському цвинтарі. У 1925 році реставрував перший на західноукраїнських землях скульптурний пам'ятник Тарасові Шевченкові (1913 рік) в м. Винниках біля Львова, що був пошкоджений 1919 році, під час польсько-української війни, а також у 1929 році реставрував пам'ятник Шевченкові в Коломиї. Зробив нове погруддя для пам'ятника Тарасові Шевченкові, що було встановлено на роздоріжжі біля Кутського мосту в Косові. 5 серпня 1928 року відбулося урочисте відкриття оновленого пам'ятника Великому Кобзареві на місці зруйнованого поляками старого пам'ятника від 1914 року. Час та історичні події зруйнували і цей пам'ятник, але у травні 1991 року його було відновлено втретє (автор третього погруддя — Святослав Добровольський, громадянин Австралії)[5]. У 1931 році — створив монументальну статую митрополита Андрея Шептицького[6], яку було встановлено в жовтні 1932 року у саду греко-католицької Богословської семінарії на вул. Коперника, 38 у Львові[7]. У 1945 році пам'ятник був знищений (збережено гіпсову модель)[8]. Разом із Євгеном Дзиндрою у 1939 році брав участь у виконанні монумента Сталінській (Радянській) Конституції (проєкт Сергія Литвиненка і Михайла Дмитренка)[9]. У 1946 році, щоб уникнути репресій, які спіткали брата та його родину, митець переїхав до Кишинева, де навчалась його донька. Напрямок його творчості в період проживання в Молдові змінюється. Художник починає працювати в стилі соцреалізму, зокрема, оформлює внутрішнє та зовнішнє оздоблення театру драми імені О. Пушкіна, готелю «Молдова», Державного банку, кінотеатру «Патрія», Будинку уряду (всі в Кишиневі), залізничних вокзалів республіки, а також виконує замовлення Міністерства житлово-цивільного будівництва Молдавської РСР на скульптурні твори, присвячені перемогам соціалізму і портрети партійних діячів. Відомі роботи майстра
Брав участь у виставках АНУМ (1933-1934) та Гуртка Діячів Українського Мистецтва. У 1952 його твори, що зберігалися у фондах Національного музею у Львові, були знищені[10]. Від 1963 року член Спілки художників Української РСР. Отримує від Спілки художників персональну пенсію. Помер Андрій Йосипович Коверко 19 липня 1967 року та похований у Кишиневі[1]. 25 липня 2015 року було встановлено, а 29 липня 2015 року на площі перед Архикатедральним собором Святого Юра було освячено та урочисто відкрито пам'ятник Митрополиту Андрею Шептицькому, виконаного за проєктом Андрія Коверка[11]. Вшанування1993 року у Шевченківському районі міста Львова на пошану Андрія Коверка названа вулиця (бічна вул. Варшавської)[12]. Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
