Довгошия Петро Іванович

Петро Іванович Довгошия
Петро Іванович Довгошия
Народився	27 червня 1956 (69 років); с. Великі Чорнокінці Чортківський район, Тернопільська область, Україна
Громадянство	УРСР → Україна
Національність	українець
Діяльність	журналістика
Відомий завдяки	педагог, журналіст, публіцист, громадський діяч, літературознавець
Alma mater	Кам'янець-Подільський педагогічний інститут
Членство	Національна спілка журналістів України
У шлюбі з	Марія
Нагороди
Заслужений журналіст України	Золота медаль української журналістики
	; ; ;

Петро́ Іва́нович Довгоши́я (нар. 27 червня 1956, с. Великі Чорнокінці, нині Україна) — український педагог, журналіст, публіцист, громадський діяч, літературознавець Чоловік Марії Довгошиї. Член НСЖУ (2003).

Життєпис

Петро Довгошия народився 27 червня 1956 року в селі Великі Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області України.

Закінчив Великочорнокінецьку середню школу (1973), Кам'янець-Подільський педагогічний інститут (1977, нині — Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).

Вчителював у школі в с. Поперечне Павлоградського району Дніпропетровської області (1977—1978), Барському ПТУ Вінницької області (1978—1979), у середній школі в рідному селі (1981—1984).

Від 1984 року мешкає і працює в м. Борщеві: вчитель восьмирічної школи, відповідальний секретар редакції районної газети «Надзбручанська правда» (від 1985; від 1991 — «За вільний край»); голова міської ради (1989—1990), заступник голів райвиконкому (1991), РДА (1992), голова районної ради (1992—1994); співініціатор відновлення діяльності та голова (1989—2018) районного об'єднання товариства «Просвіта», заступник редактора районної газети «Галицький вісник» (від 1994), редактор радіо «Борщівський голос» (від 1998), засновник і редактор газети «Галицький вісник плюс» (від 2012).

Ініціатор відновлення пам'яті про адвоката, доктора права Михайла Дорундяка^[1].

Громадського-політична діяльність

Депутат Борщівської міської (1989—1990), Борщівської районної (1991—1994) рад^[2].

Доробок

Автор книг «Песимістичні монологи оптиміста» (2002), «Борщівська „Просвіта“: минуле і сучасне» (2003), науково-публіцистичного нарису про рідне село «Магія Чорних Кінців. Ч. 1» (2006), зб. публіцистики «Песимістичні монологи оптиміста» (2002), «Вони і час» (2007), «Хроніка великого мискоборства» (2008), «Увійти в таємниці духу. Іван Франко і Борщівський край» (2013)^[3]; понад 500 публікацій у ЗМІ.

Виконує романси та популярні пісні українською, італійською, російською, польською, латвійською, німецькою мовами.

Редактор 6-ти збірок поезій Ганни Костів-Гуски, у тому числі «Червоні коралі» (1996), «Зелені свята» (1997, до обох — автор передмов) та інших книг.

Нагороди

відзнака Всеукраїнського товариства «Просвіта» «Будівничий України» (2004);
Заслужений журналіст України (2006) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 15-ї річниці Незалежності України^[4]^[5];
Золота медаль української журналістики (2011)
лауреат обласної премії в номінації «Публіцистика» — імені Ярослава Стецька" — за цикл публіцистичних творів^[6].

Примітки

↑ Ірина Мадзій (10 вересня 2017). Дорундяк, який пробудив Борщівщину. TeNews (укр.). Процитовано 4 квітня 2023.
↑ Довгошия Петро Іванович // Хто є хто в українській журналістиці.
↑ Журналіст з Борщівщини розповів про Івана Франка // TV-4. — 2013. — 18 квітня.
↑ Указ Президента України від 18 серпня 2006 року № 694/2006 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня незалежності України»
↑ Довгошия Петро // Тернопілька обласна бібліотека для дітей.
↑ Визначено кандидатів на присудження обласних премій в галузі культури // Тернопільська ОДА. — 2012. — 10 квітня.

Джерела

Костів-Гуска Г., Мельничук, Б. Довгошия Петро Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 205. — ISBN 978-966-528-318-8.

Література

Легіт, Л. Творче подружжя — це не тільки можливо. Це — геніально! / Леся Легіт // І плюс. — 2009.
Мельник, П. Презентація духу — горнило патріотизму / Петро Мельник // Колос. — 2012. — № 47-48.
Зустріч із талановитими земляками // Голос народу. — 2013. — № 51 (13 грудня).
Децовський, Й. Сонце «Просвіти» з-за хмар забуття / Йосип Децовський // Колос. — 2014. — 28 березня.
Нестерчук, М. Вшанувала «Просвіта» // Слово «Просвіти» / Микола Нестерчук. — 2014. — 25 грудня.
Костишин, Л. Кому вигідно знищити радіо? / Ліля Костишин // Вільне життя плюс. — 2014. — № 104 (31 грудня).
Стеблівський, В. Ольга Ільків та Ірина Сех взяли участь в урочистій академії до Дня героїв у Борщеві / Василь Стеблівський // Яворина. — 2016. — 25 травня.
Творчі літа Петра Довгошиї [Текст] / Г. Вандзеляк // Сільський господар плюс Тернопільщина [Текст]. — 2021. — № 28 (14 лип.). — С. 10 : фот.
Мадзій, І. З днем народження, учителю! / Ірина Мадзій // TeNews. — 2016. — 30 червня.
Мадзій, І. Одна шалена нас полонила доля / Ірина Мадзій // Вільне життя плюс. — 2016. — 30 червня.
Квасниця, О. «Душа іде на прощу в світ богеми» / Олександра Квасниця // Голос народу. — 2016. — № 36 (2 вересня).

Посилання

Довгошия Петро Іванович у соціальних мережах
	Довгошия Петро Іванович на сайті Facebook
	Довгошия Петро Іванович на сайті YouTube