Дунчак Аттіла Яношович

Дунчак Аттіла Яношович
Дунчак Аттіла Яношович
Народження	2 березня 1940 ; Ужгород, Угорське королівство
Смерть	5 грудня 2024 (84 роки)
	Кошиці, Словаччина
Країна	Угорщина; СРСР; Чехословаччина; Словаччина
Навчання	Ужгородське державне художньо-промислове училище (1959) і Ленінградське вище художньо-промислове училище імені Віри Мухіної (1967)
Вчитель	Манайло Федір Федорович і Ентеліс Федір Семенович
Діяльність	художник, кераміст, склодув, викладач
Працівник	Ужгородське училище прикладного мистецтва
Член	Спілка радянських художників України
Роботи в колекції	Східно-Словацька галерея і Tatra Galleryd
Нагороди
Сайт	duncsak.com

Аттіла Яношович Дунчак (нар. 2 березня 1940, Ужгород) — український радянський та словацький художник декоративного і монументального мистецтва, живописець, педагог; член Спілки радянських художників України з 1971 року, Альянсу словацьких художників з 1983 року та Асоціації угорських художників у Словаччині^[5].

Біографія

Народився 2 березня 1940 року в місті Ужгороді (нині Україна). Протягом 1954—1959 років навчався на живопиному відділенні в Ужгородському державному художньо-промисловому училищі у Федора Манайла; у 1961—1967 роках — на факультеті скла і кераміки в Ленінградському вищому художньо-промисловому училищі імені Віри Мухіної у Володимира Маркова, Костянтина Митрофанова, Федора Ентеліса.

З 1967 року працював викладачем в Ужгородському державному художньо-промисловому училищі^[6]. Мешкав в Ужгороді в будинку на площі Корятовича, № 23. 1982 року переїхав до Чехословаччини у словацьке місто Кошиці^[5].

Творчість

Працює в галузях станкового живопису, декоративного (художня кераміка, скло) і монументально-декоративного мистецтва. Серед робіт:

живопис

«Автопортрет» (1965);
«Мадонна XX століття» (1970);
«Реквієм за Ужгородом» (1978);
«Хаос» (1980);
«П'єта» (1980);
«Місто» (1983);
«Корабель спогадів» (1984);
«Падіння» (1984);
«Дон Кіхот у блакитному» (1985);
«Карусель» (1985);
«Ательє» (1985);
«Манекени для вітрин» (1986);
«Медовий місяць у Венеції» (1986);
«Театр» (1986);
«Автопортет з ляльками» (1988);
«Про святого, юродивого і жінку» (1990).

кераміка

декоративні вставки та пластини «Гуцул» (1966), «Гуцулка» (1У66), «Прага» (1967), «Три музиканти» (1967) і «Верховинки» (1969);
скульптурна композиція з емалями і поливами «Гуцульське весілля» (1968);

шамот

скульптурні композиції «Рибалка і море», «Ікар» (обидві 1969);

порцеляна

декоративні блюда «Міфологія» (серія, 1969);

скло та кришталь

набори для соків (1966);
набори для вина «Нептун», «Русалка» (обидва 1967);
фігурки «Чортеня» (1967), «Конячка» (1967).

Виконав ескіз керамічного панно «Закарпаття» для фасаду торгового центру села Ракошино (1967)^[6].

Брав участь у республіканських виставках з 1966 року, всесоюзних — з 1967 року, зарубіжних — з 1964 року (Манчестер і Глазго — 1965, Прага — 1966 і 1968, Будапешт — 1969^[6]). Мав кілька персональних виставок у Кошице, Ужгороді, Празі, Братиславі, Дунайській Стреді, Комарно, Будапешті, Дебрецені та Дьєрі^[5].

Роботи художника представлені в художніх галереях Кошице та Ужгорода, в Галереї сучасного угорського мистецтва у Дунайській Стреді, а також в особистих колекціях багатьох європейських країн, Канади та США^[5].

Відзнаки^[5]

1997 — Перша премія на Міжнародній виставці живопису в Івано-Франківську;
2000 — Пам'ятна медаль Тібора Бороміси;
2009 — Гран-прі губернатора Підкарпатського воєводства та Грамота Президента Республіки Польща на Міжнародному трієнале живопису Карпатського регіону «Срібний чотирикутник» у Перемишлі;
2013 — Угорський Золотий Хрест Заслуги на знак визнання його творчої діяльності.

Примітки

↑ Web umenia
d:Track:Q50828580
↑ The Fine Art Archive — 2003.
d:Track:Q10855166
↑ ідентифікатор PIM
d:Track:Q29043331 d:Track:Q54878968
↑ ^а ^б Elhunyt Duncsák Attila
↑ ^а ^б ^в ^г ^д Офіційний сайт Аттіли Дунчака.
↑ ^а ^б ^в Художники народов СССР, 1976, с. 495, Т. 3.

Література

Дунчак Аттіла Яношович // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 148.;
Дунчак, Аттила Яношевич // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь. — Москва : «Искусство», 1976. — Т. 3 (Георгадзе—Елгин). — С. 495. (рос.)