Дідим осліп в 5-річному віці, але зміг освоїти абетку за допомогою об'ємних дерев'яних букв і здобув освіту[2]. Твори Дідима були втрачені під час гонінь на орігенистів і дійшли до нас лише в уривках. У 1941 році в Турі був знайдений папірус із записом його бесід[3]. Відомі його коментарі на наступні книги Біблії: Буття, Екклезіаст, Псалтир, книга Йова, 1-ше послання до Коринтян.
Текст Дідима про Святого Духа (лат.De Spiritu Sancto бл. 381 р.) зберігся в латинському перекладі Єроніма Стридонського[5]. Цей текст, поряд із текстами Василя Великого, вплинув на вчення про Святого Духа в Амвросія Медіоланського, який, своєю чергою, вплинув на тринітарне богослов'я Августина[6]. Традиційно вважають, що De Spiritu Sancto містить деякі пасажі, які надалі використовуються для підтримки більш пізнього вчення латинських Отців пропоходження Духа від Отця і Сина[7]
не від якоїсь іншої сутністі є Дух Святий, тільки від тієї, яка подається Сином
На Латеранському соборі 649 року на всі твори Дідима була накладена анафема, також були анафематствовані ті, хто не бажає анафематствовати і відкинути роботи на захист Дідима:
Якщо хто не відкидає і, в згоді зі Святими Отцями, з нами і з вірою, не анатематствує душею і устами всіх тих, кого свята, католична і апостольська Божа Церква (тобто п'ять Вселенських Соборів і все одностайні визнані ним Отці Церкви) відкинула і анатематствувала разом з їх писаннями, до самої останнього рядка, як нечестивих єретиків, а саме: […] Орігена, Дідима, Евагрія і всіх інших єретиків разом узятих […]. Так ось, якщо хто не відкидає і не анатематствує нечестиве вчення їх єресі і те, що було нечестиво написано ким би то не було в їх користь або в їх захист, так само як і самих згаданих єретиків […]: такій людині нехай буде анатема[9].
↑Античная цивилизация и судьба человека с отклонениями в развитии // Малофеев Н. Н. Специальное образование в России и за рубежом М.: Печатный двор, 1996 С. 14-20
↑Деяния Вселенских Соборов, изданныя в русском переводе при Казанской Духовной Академии. — Т. 6. — 3-е изд. — Казань: Казанская Духовная Академия, 1908. — 308 с., деяние 18-е, с. 219
↑Ж.-К. Ларше. Христологический вопрос. По поводу проекта соединения Православной Церкви с Дохалкидонскими Церквами: нерешенные богословские и экклезиологические проблемы (пер. с франц. иеромонаха Саввы (Тутунова)) // Богословские труды, 41. С. 175—176