Електричний лобзик
  Електри́чний ло́бзик або електроло́бзик — електричний інструмент із зворотно-поступальним рухом пилки, який використовується в основному для проведення розпилу та випилювання отворів у деревині, м'яких металах, пластмасі, гіпсокартоні тощо. Залежно від матеріалу обробки підбираються відповідні типи пилок. Електричні лобзики можуть бути виконані або як ручний інструмент, або як стаціонарне устаткування. У ручних електролобзиках пильне полотно кріпиться лише одним кінцем, що розширює його функціональні можливості та дає можливість обробляти необхідний отвір на будь-якій відстані від краю деталі. Історична довідкаПерший електролобзик було створено у 1946 році Альбертом Кауфманном (нім. Albert Kaufmann) інженером компанії Scintilla AG (Золотурн, Швейцарія). Він замінив голку у швейній машині на лезо. У продажу інструмент появився у 1947 під назвою «Lesto jigsaw» (лобзик Лесто)[1]. У 1954 компанія була куплена фірмою Bosch[2]. У 1964 назву було змінено на «Bosch jigsaw» (лобзик Бош). У 1966 створено конструкцію з маятниковим рухом леза, а у 1989 році електролобзики почали оснащувати засобами швидкої зміни леза. Особливості конструкціїРучний електричний лобзик (англ. jigsaw) має корпус з плоскою платформою знизу та рукояткою зверху. Всередині розташовуються колекторний електричний двигун потужністю від 350 до 750 Вт та механізм перетворення обертового руху вала двигуна у зворотно-поступальний рух напрямної. У стаціонарних електролобзиках (англ. sroll saw) платформа розташована зверху, рукоятка відсутня (верстат нерухомий). Напрямна розташована у передній частині корпуса і спрямована вертикально. В нижній частині напрямної закріплюється пильне полотно, яке висувається далі ніж платформа. Полотно при роботі двигуна здійснює зворотно-поступальний рух (зазвичай з частотою 3000 коливань на хвилину), необхідний для розпилу матеріалу. Стаціонарні варіанти електричного лобзика, зазвичай оснащуються асинхронним електродвигуном. Вони використовують тонкі та вузькі полотна, що закріплюються з обох сторін і дозволяють виконувати точне та складне за формою різання для інкрустацій, інтарсії тощо. Пилки сучасних лобзиків можуть рухатись так званим маятниковим ходом, завдяки почерговому нахилянні напрямної вперед і назад, що прискорює розпил матеріалу за рахунок ефективнішого відведення стружки. Недоліком розпилу з маятниковим ходом є значно нижча чистота пропилу. Використання маятникового ходу допустиме лише при прямолінійному пилянні, оскільки в іншому випадку неминучим буде перегин полотна з наступним його заклинюванням чи поламкою. Для кріплення полотен використовується спеціальний хвостовик з притискним гвинтом або спеціальним пружинним затискачем. Хвостовики стандартизовані, в основному вони мають U- та Т-подібну форму.  У переважній більшості лобзиків використовується примусове охолодження двигуна. При цьому повітря втягується через отвори в задній частині корпусу і викидається через отвори попереду. Зазвичай вихідний потік спрямовується до місця пиляння, завдяки чому стружка здувається і не заважає вести лобзик по лінії розпилу, що нанесена на поверхню заготовки. У деяких моделей обдування лінії розпилу можна відключати. Окремі моделі оснащуються засобами підключення побутового пилососа для відсмоктування стружки з місця розпилу. За допомогою спеціальних кріплень деякі лобзики можна кріпити до верстака платформою вгору, що дозволяє працювати без необхідності вести масивний лобзик по деталі. Багато моделей лобзика забезпечуються Т-подібною напрямною, що призначена для проведення розпилу листового матеріалу паралельно до його бічної крайки. Переваги та недоліки використанняПереваги
Недоліки
Див. також Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Електричний лобзик Примітки
Джерела
Посилання |
||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
