Електромобілі в УкраїніЕлектромобілі в Україні почали з'являтися в 1930-х роках у вигляді експериментальних зразків. З того часу відбувалось кілька спроб запустити власний електромобіль у серійне виробництво, та через брак фінансування та відсутність попиту серед українців - вони були невдалі. З 2012 року в Україні почався ріст реєстрації переважно вживаних іноземних електромобілів. ІсторіяВ УРСР1935 року у Києві автовідділом Головдортрансу був зібраний перший електромобіль на території сучасної України. Він був 4-місний та мав алюмінієву трубчату раму і кузов. Автомобіль був лише експериментом і не випускався серійно.[1] Всі колеса були підвішені на пневмобалонах, що було новинкою для тих часів. Джерелом енергії служили сім акумуляторних батарей загальною ємністю 112 А/год, які живили два електромотори потужністю 3 кВт кожен. Ці двигуни приводили в рух кожне колесо окремо, що дозволяло відмовитися від диференціала. Першими малосерійними електромобілями вважаються НАМИ–750 і НАМИ-751, що були розроблені у 1947—1949 роках Науковим автотракторним інститутом та збудовані на Львівському автобусному заводі в 1951 році у кількості 20 одиниць (по 10 одиниць кожної моделі). Запас ходу становив 50-60 км у НАМИ-750 та 60-70 км у НАМИ-751, максимальна швидкість складала відповідно 30 км/год та 35 км/год. Вже 1973 року Запорізький машинобудівний інститут розробив експериментальну машину ЗАЗ-968 Електро. Автомобіль мав електродвигун потужністю 4 кВт і систему рекуперації енергії — тобто, батареї підзаряджалися при гальмуванні. Батарея машини важила близько 400 кг, а на одній зарядці «Електрозапорожець» міг подолати 100 км. Через рік електромобіль отримав золоту медаль на Всесоюзній виставці науково-технічної творчості молоді. Його збиралися запустити в серійне виробництво. Але фінансування на ЗАЗ-968 Електро так і не виділили.[2] У 1980-1981 роках на Горьковському автомобільному заводі на базі універсала ВАЗ-2102 був випущений електричний фургон ВАЗ-2801 — в кількості 47 одиниць. Більшість цих машин пішло в Україну, де вони працювали на різних підприємствах, зокрема на запорізькому «Гарант», яке займалося ремонтом телевізорів. Деякі з них залишились в експлуатації і до 2019 року.[3] Перші зразки оснащувалися електромотором на 12 кВт, а потім машину укомплектували більш потужним — на 25 кВт. Мотор живили нікель-цинкові батареї ємністю 125 А/год. вагою 380 кг. Останніх вистачало на пробіг в 110—130 км на швидкості 40 км/год. Максимальна швидкість становила 87 км/год. ВАЗ-2801 мав споряджену масу 1615 кг. Вантажопідйомність машини була невелика — 320 кг.[4] В УкраїніНа початку 1990-х років Науково-виробничий центр Інформатика за підтримки уряду створив електромобіль Київ-1103. Конструктори використали тяговий авіаційний електродвигун потужністю 18кВт та вагою 11 кг. Акумуляторні батареї замовили в Ізраїлі, запас ходу електромобіля становив 200 км. В кінці 1990-х років припинилося фінансування проекту, розробку електромобіля припинили. Останній дослідний зразок Київ-1103 залишався у робочому стані до 2002 року.[5] У 1991 році Запорізьким автозаводом на базі ЗАЗ-110260 «Таврія» був випущений дослідний електромобіль ЗАЗ-1109, який у 1995 році отримав державну реєстрацію. Вага акумуляторної батареї становила 380 кг. Напруга — 84 В. Номінальна і максимальна потужність — 12-25 кВт. Максимальна швидкість — 90—100 км/год. Без підзарядки електромобіль проходив 130-180 км. Завод продав кілька партій кузовів електромобілів Німеччині та Швейцарії. До запуску електромобіля в серійне виробництво справа так і не дійшла через брак коштів на заводі.[6] 2005 року Інститут електродинаміки і ЗАЗ розробили гібрид ЗАЗ 110206 «Таврія-Гібрид». Однієї ємності десяти батарей вистачало на 50 км пробігу, а з працюючим бензиновим мотором запас ходу збільшувався до 750 км. Восени 2010 року у Києві вперше представлена нова розробка Запорізького автозаводу — ЗАЗ Ланос Пікап Елеткро. Автомобіль був призначений для обслуговування торговельних точок закритих для руху звичайних автомобілів, зони великих міст, курортів тощо. Ланос-Електро оснащений італійським електродвигуном 15 кВт і вісьмома акумуляторами, які забезпечують пробіг до зарядки орієнтовно 100 км. Один блок акумуляторів українського виробництва розміщений під капотом, інший у вантажному відсіку, де займає близько одного квадратного метру корисної площі.[7] 2016 року компанія Electric Marathon International презентувала в Монако електромобіль Synchronous. Машину представили як український електромобіль. Дизайн авто виконаний київською студією Prystrast, двигун «Слов'янка» — розробка одеської компанії EcoFactor, виготовлення кузова також проводилося в Одесі. Запас ходу на одній зарядці акумуляторів — 130—160 км. На даху автомобіля розміщені сонячні батареї. Synchronous розвиває швидкість 60-70 км/год. За словами розробників, зовнішній вигляд, що нагадує середньовічну карету, дозволяє електромобілю стати ідеальним засобом пересування в місті як таксі, шаттл для готелів і екскурсійне авто. Український стартап Murmuration Technology (з Кривого Рогу, Дніпропетровська область) працює над досить амбітним проєктом – електричною вантажівкою під назвою Coolon. У 2020 році фірма представила прототип своєї розробки, а тепер заявила, що вже 2022 року запустить машину у виробництво. Ба більше, є навіть прайс: вартість електромобіля Coolon становитиме від 16 000 доларів США. [8] Порівняльні характеристики історичних українських електромобілів
Динаміка реєстрації електромобілів та електрогібридів в Україні
Попит на електромобілі в Україні в листопаді 2023 року зріс майже утричі, порівняно з листопадом 2022 року. Всього зареєстрували 4316 авто на акумуляторних джерелах живлення (BEV). [11]Український автопарк у листопаді поповнили 4,3 тис електромобілів - найбільші показники з реєстрацій цих авто продемонстрували Львівська область та Київ. [12] Рекордну кількість електрокарів — понад 37 тисяч — було імпортовано в Україну у 2023 році. Це у 4 рази більше, ніж у 2021 році. Найпопулярнішими марками електроавтомобілів є Volkswagen, Tesla та Nissan. А Львівщина є лідером за кількістю реєстрацій таких автомобілів. [13] Див. такожПримітки
Джерела |
Portal di Ensiklopedia Dunia
