Еренбург Ілля ГригоровичІлля́ Григо́рович Еренбу́рг (14 (26) січня 1891 БіографіяНародився 14 (26) січня 1891 року[12][13] в Києві у родині київського 2-ї гільдії купецького сина Гірша Гіршоновича Еренбурга та його дружини Хани Берковни, уродженої Аринштейн, які проживали на вул. Інститутській (будинок не зберігся). У 1918–1919 роках мешкав на вул. Мерингівській (тепер Заньковецької) № 10/7, у той час був учасником київського літературного об'єднання «Київський Парнас», підтримував зв'язки з багатьма київськими літераторами, зокрема з Маккавейським. Згодом неодноразово відвідував місто. Навчався в 1-й Московській гімназії разом з М. І. Бухаріним. У 1905 році приєднався до більшовиків. У січні 1908 року був арештований і звільнений до суду, в грудні емігрував у Францію. У Парижі займався літературною діяльністю, випустив збірки «Вірші» (1910), «Я живу» (1911), «Будні» (1913). У 1914–1917 роках був кореспондентом російських газет «Утро России» і «Биржевые ведомости» на Західному фронті. У 1917 році повернувся в Росію. 1919 року за більшовиків і згодом за деніківців викладав у Театральній академії в Києві. В цей час одружився зі своєю двоюрідною сестрою Любов'ю Козінцовою. Негативно сприйнявши перемогу більшовиків (збірка віршів «Молитва про Росію», 1918), в 1921 році знову виїхав за кордон. У 1921–1924 рр. жив у Берліні, у 1922 році опублікував філософсько-сатиричний роман «Надзвичайні пригоди Хуліо Хуреніто та його учнів …», в якому дана мозаїчна картина життя Європи та Росії часів 1-ї світової війни та революції. Був пропагандистом авангардного мистецтва («А все-таки вона крутиться», 1922). У 1923 році написав оповідання «Тринадцять люльок» і роман «Трест Д. Е.». Еренбург був близький до лівих кіл французького суспільства, активно співпрацював з радянською пресою. З 1923 року працює кореспондентом «Ізвєстій». Його ім'я і талант публіциста широко використовувала радянська пропаганда для створення привабливого образу сталінського режиму за кордоном. З початку 1930-х років постійно жив в СРСР і почав проводити у своїх творах думки «про неминучість перемоги соціалізму». В червні 1935 Ілля Еренбург бере участь у Міжнародному конгресі письменників на захист культури в Парижі. Тут він зустрічається з видатними діячами культури, зокрема делегатами від СРСР: Михайлом Кольцовим, Павлом Тичиною, Олександром Корнійчуком, Петром Панчем. Роман «День другий» (1934), «Книга для дорослих» (1936). Під час Громадянської війни в Іспанії 1936–1939 років Еренбург був військовим кореспондентом «Ізвєстій»; виступав як есеїст, прозаїк (збірка оповідань «Поза перемир'ям», 1937; роман «Що людині треба», 1937), поет (збірка віршів «Вірність» , 1941). Розпал «великого терору» (грудень 1937 — червень 1938) пережив в СРСР. Воєнний період творчостіПісля повернення з Франції до СРСР опублікував роман «Падіння Парижа» (1941; Сталінська премія, 1942) про політичні, моральні та історичні причини розгрому Франції Німеччиною у Другій світовій війні. У роки Німецько-радянської війни був кореспондентом газети «Красная звєзда», писав для інших газет і для Радінформбюро. Брав участь у роботі ЄАК. Прославився яскравими антифашистськими статтями та творами. Значна частина цих статей постійно друкувалися в газеті «Правда», «Ізвєстія», «Красная звєзда», зібрані у книзі публіцистики «Війна», т. 1-3, 1942-44. Автор гасла «Вбий німця!». Гітлер особисто розпорядився захопити та повішати Еренбурга. Німецька пропаганда дала Еренбургу прізвисько «Домашній єврей Сталіна». Утім, після статті «Досить!» в «Правді» (квітень 1945 року) з'явилася стаття завідувача Управлінням пропаганди й агітації ЦК ВКП(б) Г. Ф. Александрова «Товариш Еренбург спрощує». Післявоєнний період творчостіПісля війни випустив роман «Буря» (1946–1947; Сталінська премія, 1948). Становище Еренбурга серед радянських письменників було своєрідним — з одного боку, він отримував матеріальні блага, часто їздив за кордон, захищаючи там сталінський режим, з іншого боку — був під контролем спецслужб і часто отримував догани. Після смерті Сталіна написав повість «Відлига», яка дала назву цілій епосі радянської історії. У 1957 році вийшли «Французькі зошити» — есе про французьку літературу, живопис та переклади із Дю Белле. Таким же подвійним було ставлення влади до Еренбурга в епоху Хрущова і Брежнєва. Автор мемуарів «Люди, роки, життя», що мали в 1960-х і 1970-х роках велику популярність у середовищі радянської інтелігенції. Похований на Новодівочому цвинтарі у Москві. Присвятив Києву статті «Київ» (1942), «Перед Києвом» (1944), згадував про нього в ряді інших творів. 1976 на його честь названо вулицю в Києві. Бібліографія
Переклади українською
Вшанування пам'ятіУ Києві в 1976—2022 роках ім'я Іллі Еренбурга мала вулиця Лілії Лобанової (колишня Новожилянська) в місцевості Паньківщина. Примітки
Джерела
|
.svg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
