Законодавча регуляція проституції

Криміналізація проституції ― це кримінальне покарання за участь у проституції для людини, зайнятої проституцією, сутенера (посередника) або покупця (клієнта). В більшості країн проституція криміналізована протягом історії для всіх трьох сторін^[1], що не впливає на її скорочення та негативні наслідки. Декриміналізація різних форматів (декриміналізація для повій, повна декриміналізація, легалізація) тестується у світі з дуже різними результатами і є темою дискусій та досліджень.

Прихильники повної декриміналізації (для повії, сутенера та клієнта) стверджують, що скасування кримінальних санкцій створює безпечніші умови для людей, що займаються проституцією^[2], і допомагає боротися з торгівлею людьми. ЮНЕЙДС, ВООЗ, Amnesty International, Human Rights Watch, ЮНФПА та медичний журнал The Lancet закликали держави декриміналізувати проституцію в рамках глобальних зусиль для боротьби з епідемією ВІЛ/СНІДу та для доступу проституйованих до медичних послуг.^[3][4][5][6] Майже всі організації, якими керують проституйовані, виступають за декриміналізацію, і це, як правило, є їх основною метою.^{[7][8][9][10][11]} Деякі західні вчені також виступають за декриміналізацію.^[12] У червні 2003 року Нова Зеландія першою декриміналізувала проституцію^[13] з вимогою застосовувати безпечні сексуальні практики.^[14] Незважаючи на декриміналізацію, галузь залишається суперечливою.^[15]

Статистичні дані свідчать, що декриміналізація сутенерства і покупки сексу не попереджує, а збільшує торгівлю людьми^[16] і сприяє ризикам для проституйованих.^[17] У резолюції Європарламенту від 26 лютого 2014 року щодо сексуальної експлуатації та проституції і її впливу на гендерну рівність зазначено, що «декриміналізація секс-індустрії в цілому та забезпечення законності купівлі не є рішенням для захисту жінок та неповнолітніх від насильства та експлуатації, натомість, має протилежний ефект і ставить їх під загрозу більш високого рівня насильства».^[17]

Шведська модель протидії проституції, відома як неоаболіціонізм, на противагу традиційному підходу, декриміналізує проституйованих, а карає натомість покупців (клієнтів). Вона бере початок із шведського закону «Про заборону на купівлю сексуальних послуг» і вперше застосована у 1999 році. У 2014 році Європарламент ухвалив резолюцію на користь шведської моделі, в якій закликав держави-учасниці криміналізувати купівлю проституції та пропонувати підтримку жертвам торгівлі людьми для виходу із проституції. На сьогодні 4 із 28 держав Євросоюзу (Швеція, Норвегія, Франція) повністю або частково прийняли цю модель. В Німеччині, Іспанії, Латвії та Литві йде робота над впровадженням. Велика Британія також розглядає цей підхід.

«Ключовим переконанням ООН є те, що всі жінки, залучені у проституцію, є постраждалими. Незалежно від того, називають вони себе „секс-працівницями“ чи ні, незалежно від того, чи вважають вони це роботою, ми вважаємо їх постраждалими. А тих, хто купує такі „послуги“, вважаємо тими, хто здійснює насильство проти жінок. Тому що ми не вважаємо, що проституція — це те, що жінки обирають через „любов до професії“, це — найбільш безнадійне, найбільш нездорове та принизливе, що може трапитись з будь-якою жінкою. Це наша позиція»^[18] (Заява виконавчої директорки ООН Жінки Пумзіле Мламбо-Нгука, 2020 рік)^[18]

З широкого спектру правових підходів до регулювання проституції. НГО, вчені та державні установи зазвичай виділяють 5 підходів^[19], хоча термінологія може різнитися між дослідженнями.^[20]

Проституція заборонена законом, розглядається як порушення людської гідності і моральних (як правило, релігійних) переконань. Моделі заборони (т. зв. прогібіціонізм) прагнуть «стримати сторони від участі в проституції, покаравши одну (як правило, жінок) або, дедалі частіше, обидві сторони».^[21]

• Класична криміналізація: до кримінальної відповідальності притягується виконавиця(-вець), а не покупець.
• Повна криміналізація: кримінальному покаранню підлягають виконавиця(-вець), покупець та будь-яка третя залучена сторона (усі, хто отримують прибуток від проституції в будь-якому місці чи середовищі). Цей підхід застосовують Китай, Росія, більшість країн Африки. У США, де кожен штат має власний кримінальний кодекс, проституція повністю заборонена скрізь, а з використанням презерватива законна лише в частині штату Невада; безконтактна проституція ― це сіра зона.^[19]

Криміналізація в більшості світу протягом історії людства не принесла позитивних результатів, досі будучи пов'язаною з високими показниками ІПСШ, насильством над проституйованими з боку покупців та переслідуванням їх поліцією. Страх перед юридичними наслідками стримує людей у проституції від пошуку послуг з охорони здоров'я та повідомлення про злочини. За криміналізації людей у проституції частіше ґвалтують, вбивають та дискримінують через їх маргіналізоване становище і переслідування поліцією.^[22]

Заняття проституцією законне, але експлуатація людей для проституції (втягнення, посередництво, торгівля людьми з метою прибутку) карається; таким чином, будь-яка третя сторона, яка вербує, наживається чи організовує людей у проституції, несе покарання.^[23] Прихильники моделі закликають уряди вживати необхідних заходів, трактуючи проституцію як рабство, а сутенерство як работоргівлю.^[19] Ця модель є перехідним кроком до неоаболіціонізму (Шведської моделі криміналізації покупця).

Модель протидії попиту (відома як шведська, північна, неоаболіціонізм або модель рівності) криміналізує покупця та сутенерів, а проституйовану особу декриміналізує та підтримує у виході з проституції. Покупка людини для сексу визнається злочином, а сама проституція насильством проти жінок. Проституйованим надається захист, реабілітація, профорієнтація й працевлаштування та інша допомога у виході з проституції. Інформаційні кампанії підвищують обізнаність населення щодо гендерного насильства, прав людини та сексуальної етики (роль згоди на секс у сексуальній активності та сексуальному насильстві).

Модель вперше впроваджена в Швеції в 1999 році і показує високу ефективність у боротьбі з проституцією^{[24][25][26][27][28]}. Підтримується ООН та Європарламентом^[29]. В різних формах її запровадили, крім Швеції, Норвегія (2009)^[30], Ісландія (2009)^[31], Північна Ірландія (2015)^[32], Ірландія (2017)^[33], Франція (2016)^[34]. Поза Європою модель прийняли Канада (2014)^[35] та Ізраїль (2018)^[36]. Над прийняттям моделі працюють Іспанія^[37], Латвія^[38] та Литва^[39]. У 2019 заяву про необхідність переходу від легалізації до шведської моделі зробила парламентська більшість Німеччини, відтоді працює над впровадженням^[40][41]. Велика Британія розглядає модель^[42].

У 2005 році Україна запровадила механізм боротьби з проституцією, частково відповідний шведській моделі: сувору кримінальну відповідальність за торгівлю людьми чи втягнення у проституцію, а штрафи замінено позбавленням волі^[43][44]. Проте покарання для покупців (клієнтів) наразі не передбачено, а проституйованих досі карають адміністративно. З 2017 року в Україні проходять акції та офіційні заходи за запровадження шведської моделі. Відповідно до порівняння наукових та законодавчих підходів України та Швеції, Україна вже сьогодні близька до шведської моделі.^[45]

Декриміналізація ― це відсутність кримінальних покарань за проституцію для проституйованих або для всіх трьох сторін. За рядом тверджень, декриміналізація відрізняється від легалізації,^[7] проте деякі дослідження спростовують наявність суттєвої різниці на практиці.^[46]

• Декриміналізація повій. Люди, що займаються проституцією, отримують такий самий захист і визнання, як і працівники інших галузей.
• Повна декриміналізація (впроваджена в більшості випадків) не передбачає покарання жодної зі сторін і не обмежує, хто може легально брати участь у проституції, не скасовуючи правових санкцій щодо торгівлі людьми. Цей підхід підтримує секс-бізнес.

Легалізація («регуляторна модель») ― проституція (повія), її покупка (клієнт) та залучення в неї (сутенер) законні, а відповідне законодавство контролює та регулює її.^[19] Обсяг та тип законодавства різняться залежно від країни і можуть регулюватися дозволами на роботу, ліцензуванням або зонами допуску. Проституція як секс-індустрія легалізована в 20 державах, з 2000-х  легалізація практикується в деяких державах Європи. Практикується в частинах Південної Америки, деяких територіях Австралії, частині окрузів штату Невада, в Німеччині (країна визнала неефективність легалізації і працює над переходом до нордичної моделі). Район червоних ліхтарів в Амстердамі є прикладом повної легалізації. Оскільки процес реєстрації часто є дорогим і трудомістким, вимагає законного проживання та може передбачати регулярні медичні огляди, найбільш маргіналізованим повіям доводиться залишатися незаконними, оскільки вони не можуть дотримуватись норм. Це найчастіше зустрічається серед меншин, іммігранток та бідних.

• Шведська модель протидії проституції
• Проституція у Швеції