Заморські території Норвегії
Заморські території Норвегії — сукупність п'яти різних земель які належать цій країні згідно її законодавству, а саме трьох залежних (норв. Biland) і двох інтегрованих територій (норв. Andre deler av landet)[1]. Залежні території Норвегії у вузькому, юридичному сенсі — незаселені володіння цієї країни в Південній півкулі. Це вулканічний острів Буве площею 49 км² в Південній Атлантиці і дві антарктичні території — які омиваються водами тієї ж Південної Атлантики Земля королеви Мод, сектор материкової Антарктиди між 20° з. д. і 44° 38' с. д., що займає близько однієї шостої частини материка, а також невеликий вулканічний острів Петра I в морі Беллінсгаузена що знаходиться приблизно за 450 км від тихоокеанського берега Антарктиди. До заморських володіннь Норвегії (але не до залежних територій в строгому сенсі[2]) також відносяться і дві інтегровані території в Північній півкулі — що знаходиться в Норвезькому морі безлюдний острів Ян-Маєн площею 377 км² і розташований в Північному Льодовитому океані архіпелаг Шпіцберген (включаючи острів Ведмежий). Перелік
УправлінняЖодне з норвезьких заморських володінь не включене в адміністративну систему континентальної Норвегії ні на рівні губерній (фюльке), ні на рівні комун; вони являють собою особливі сутності. Залежні території не є частиною Королівства Норвегії, але перебувають під його суверенітетом. Це, зокрема, означає, що така земля може бути відступлена без порушення першої статті конституції Норвегії про територіальну цілісність країни. Адмініструються ці території з Осло департаментом полярних справ Міністерства юстиції та громадської безпеки Норвегії[4]. На них поширюється дія цивільного і кримінального норвезького законодавства, включаючи екологічні норми, також там заборонено зберігання та інше використання ядерних матеріалів.  Оскільки о. Петра I і Земля королеви Мод знаходяться південніше 60 ° п. ш., вони підпадають під дію міжнародного Договору про Антарктику, підписаного в тому числі і Норвегією[5]. Згідно з його статтями, міжнародне співтовариство не визнає норвезьких територіальних претензій у цій частині світу. Субантарктичний о. Буве під ці обмеження не підпадає. В інтересах міжнародної стандартизації інтегровані території[6] Норвегії об'єднані під загальною назвою «Свальбард і Ян-Маєн»[2]. Так, воно використовується Міжнародною організацією зі стандартизації і Статистичним відділом ООН, зареєстрований (але не використовується) загальний національний інтернет — домен верхнього рівня .sj. Однак адміністративно ці землі не пов'язані: Ян-Маєн входить у фюльке Нурланн[7], а Шпіцберген управляється власним губернатором, який підпорядковується Міністерству юстиції (норв. Sysselmannen på Svalbard)[8], але має при цьому спеціальний статус, регульований на національному рівні «Законом про статус Шпіцбергена» 1925 року, а на міжнародному — Шпіцбергенським трактатом 1920 року. Цей міжнародний договір встановив над архіпелагом суверенітет Норвегії, однак оголосив його демілітаризованою зоною і надав державам-учасницям рівне право на експлуатацію природних ресурсів Шпіцбергена, включаючи територіальні води[9]. Цим правом у даний час, крім самої Норвегії, користуються Росія[8] (до 1995 року чисельність росіян на архіпелазі навіть перевищувала число норвежців) і, в значно меншій мірі, Польща і КНР. На відміну від решти Норвегії (включаючи Ян-Маєн), Шпіцберген не входить ні в Шенгенську зону, ні в Європейську економічну зону, так як є безвізовою вільною економічною зоною[10]. Див. такожПримітки
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
