Заньковецька Марія Костянтинівна

Марія Костянтинівна Заньковецька
Марія Заньковецька, 1892 р.
Ім'я при народженні	Марія Костянтинівна Адасовська
Народилася	23 липня (4 серпня) 1854  Заньки, Чернігівська губернія, Російська імперія
Померла	4 жовтня 1934(1934-10-04) (80 років)  Київ, Українська СРР, СРСР  туберкульоз[2], міокардит[2] і нефрит[2]
Поховання	Байкове кладовище
Національність	Українка
Громадянство	УНР  Російська імперія  Українська СРР  СРСР
Діяльність	акторка
Роки діяльності	1882–1934
IMDb	nm11465920
Нагороди та премії
Народний артист України (1922)
Марія Костянтинівна Заньковецька у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Марія Костянти́нівна Занькове́цька (до шлюбу Адасовська, у шлюбі — Хлистова; 23 липня (4 серпня) 1854(18540804)^[3] село Заньки, Веркіївська волость, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія; нині Ніжинський район, Чернігівська область — 4 жовтня 1934, Київ) — українська акторка і театральна діячка, провідна зірка українського театру кінця XIX — початку XX століть. Народна артистка Української РСР (1923)^[4].

У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України^[5].

Народилася 23 липня (4 серпня) 1854(18540804) року в с. Заньки, нині Ніжинський район, Чернігівська область, Україна (тоді Ніжинський повіт, Чернігівська губернія), була п'ятою дитиною у багатодітній родині збіднілого дворянина надвірного радника Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової.^[6]. Рід Адасовських гербу Корчак походив з XVII ст. і належав до малоросійської шляхти. Дід, Костянтин Григорович Адасовський, був героєм воєн з Наполеоном I, поручиком Бутирського піхотного полку^[7], а батько, Костянтин Костянтинович Адасовський, — суддею.

З десяти років Марія почала навчання у приватному пансіоні Осовської у Чернігові. Батько Марії мав чудовий голос — баритон, а Марія — сильне меццо-сопрано. Удвох вони часто влаштовували для гостей свого дому в Заньках сімейні концерти.^[8]

11 (23) травня 1875 року вона стала дружиною капітана 5-ї артилерійської бригади 3-ї батареї Олексія Антоновича Хлистова^[9] й опинилася в Бессарабії, у фортеці Бендери. В цей час вперше зустрілася з Миколою Тобілевичем.

Згодом чоловіка перевели служити до Свеаборгу, й у Марії з'явилась можливість їздити до Гельсінгфорса і брати уроки співу в місцевій Школі співу та опери братів Гржималі^[10].

1876 року вийшла на сцену Ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв'язків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 1902–1924 років та з перервами, повертаючись після гастролей, до 1932 року. В Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся дотепер.

У 1882 році дівчині прийшло запрошення вступити до української акторської трупи. 27 жовтня 1882 року в міському театрі Єлисаветграда (нині Кропивницький) під орудою Марка Кропивницького розпочалася її кар'єра професійної актриси.^[12] Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка») Івана Котляревського.

Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в українських трупах, що належать до генерації театру корифеїв: Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого.

Актриса створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос — драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Всі захоплювалися її чудовим голосом, але, уже в перший рік праці на сцені вона захворіла в Харкові на дифтерит, після якого тембр колись такого сильного мецо-сопрано значно змінився на гірше. Порятунком лишалася сцена.

Була серед засновників Театру Миколи Садовського в Полтаві. Домагалася відкриття в Ніжині стаціонарного державного театру. 1918 року вона організувала народний театр «Українська трупа під орудою М. К. Заньковецької». У театрі грали Борис Романицький, Т. Садовський, Андрій Ратмиров, В. Сосницький. Були поставлені спектаклі «Наталка Полтавка», «Гетьман Дорошенко», «Циганка Аза». Визнаючи її сценічні заслуги, у червні 1918 року гетьман Скоропадський затвердив ухвалену Радою міністрів постанову про призначення їй довічної державної пенсії.

1922 року Україна урочисто відсвяткувала 40-річчя діяльності М. К. Заньковецької. Їй першій у Радянській України 12 січня 1923 року Уряд присвоїв звання Народної артистки республіки. До Києва прибула і делегація з Ніжина у складі Ф. Д. Проценка, Т. А. Агре та двох дівчат з села Заньки. Побачивши земляків, Марія Костянтинівна схвилювалася до сліз. Ніжинці вручили їй подарунки та привітання, в якому говорилося:

У плеяді корифеїв української сцени Ваш талант сяяв таким яскравим сяйвом і так із сцени освітлював глядачам правду і кривду життя, що захоплював їх до найвищого екстазу, а ті утиски і пригнічення українського театру, культури і письменництва, які чинились царським режимом, блякли в промінні Вашого генія. Нелегко було Вам добувати дозвіл царської влади показати дійсне українське театральне мистецтво в такому центрі, як Петербург. І тоді передова критика і корифеї критики і літератури схилили голови перед Вашим генієм і визнали в пресі, що Ваш талант сяє яскравіше, ніж талант всесвітньої Сари Бернар…

Останні роки свого життя Марія Заньковецька жила з родиною своєї племінниці Наталії Олександрівни Волик (Адасовської) у Києві в будинку по вул. Великій Васильківській, 121. Чоловіка Наталії Олександрівни, відомого мецената і антрепренера Федора Волика, Марія Костянтинівна вважала своїм другом. Ще 1903 року вона виступала в трупі Волика.

Померла 4 жовтня 1934 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 2) (надгробок — мармур, граніт; скульптор Юхим Білостоцький)^[13]. Статтями на смерть актриси відгукнулися українські газети у «вільному світі» поза СРСР, зокрема львівське «Діло».^[14]

Дістали ми телєграфічну вістку про смерть Марії Заньковецької. Дехто думав, що більш як сороклітня її праця на сцені і пізніші злидні, особливо останніх літ, зігнали її тихцем зі світа, як багато наших чільних діячів, про яких питаємось вряди-годи: “Чи живе ще?” Артистка, що сходить зі сцени відчуває це як великий удар і рідко коли переживає його. Заньковецька мала величезну життєву енергію і ця енергія дала перемогти їй найтяжчі умовини акторської праці у мандрівних трупах, пізніше і роки лихоліття.

29 лютого (12 березня) 1888 року^[15] шлюб підполковника у відставці Олексія Хлистова з Марією Костянтинівною було розірвано у зв'язку з перелюбством дружини. Церква наклала на неї, людину глибоко віруючу, єпітимію, їй було довічно заборонено повторно вступати в шлюб.

Дружила з сім'єю Богомольців — Олександром Богомольцем (1881—1946), президентом Академії Наук України, його батьками, а також з двоюрідною сестрою академіка Наталею Богомолець-Лазурською (1880—1959), з якою грала на одній сцені.

В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це переважно драматично-героїчні персонажі. Вона «пережила» жіноче безталання Харитини («Наймичка» Івана Карпенка-Карого, 1887), Олени («Глитай, або ж Павук» Марка Кропивницького, 1883), Ази («Циганка Аза» Михайла Старицького, 1892), Катрі й Цвіркунки («Не судилось», 1889, «Чорноморці», 1882 Михайла Старицького), Галі («Назар Стодоля», 1882 Тараса Шевченка) та Квітчиної Уляни («Сватання на Гончарівці»). А ще: Аксюші з «Лісу» Олександра Островського (1891) та Йо із «Загибелі Надії» Геєрманса.

Найкращими її ролями були:^[3]

• Наталка («Наталка Полтавка» І. Котляревського),
• Галя, Ярина («Назар Стодоля», «Невольник» Т. Шевченка),
• Олена, Оксана, Зінька («Глитай, або ж павук», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Дві сім'ї» М. Л. Кропивницького),
• Харитина, Софія («Наймичка», «Безталанна» І. Карпенка-Карого),
• Катря («Не судилося» М.Старицького), Наталя («Лимерівна» Панаса Мирного).

З комедійного репертуару — Цвіркунка («Чорноморці» М. Старицького) та інші

Грала Наталку в кінофільмі «Наталка Полтавка» (1909), матір у стрічці «Остап Бандура» (1923).

Ім'ям Заньковецької названо український драматичний театр у Львові (1923), вулиці в Дніпрі, Києві, Ковелі, Коломиї, Львові, Кропивницькому, Ніжині, Луцьку, Одесі, Ужгороді, Червонограді, Чернівцях, Чернігові, Умані, провулок у Полтаві. 1960 року створено меморіальний музей-квартиру Заньковецької в Києві, 1964 року — Меморіальний музей Марії Заньковецької у селі Заньки.

Їй споруджено пам'ятники у Києві (1974, скульптор Г. Кальченко), у селі Заньки (1984, скульптор Ю. Станецький) і Ніжині (1993, скульптор О. Скобліков).

1971 року письменник Іван Рябокляч написав п'єсу «Марія Заньковецька».

2004 року НБУ випустив пам'ятну монету, присвячену 150-річчю від дня народження актриси.

Одному з провулків Житомира надано ім'я Марії Заньковецької.

У м. Кропивницькому діє пластовий дівочий курінь ім. Марії Заньковецької.^[16]

• 
  Надгробок Марії Заньковецької на Байковому цвинтарі в Києві
• 
  Пам'ятник Марії Заньковецькій у Києві, Міський сад
• 
  Пам'ятник Марії Заньковецькій у Ніжині
• 
  Марія Заньковецька на поштовій марці 2004.
• 
  Пам'ятна монета

У березні 2021 року Марія Заньковецька стала однією з 36 українок, обличчя та силует яких стали праобразом української серії ляльок «Барбі» — «Barbie: Пані України»^[17]

19 квітня 2023 року пройшло перейменування вулиць та провулків в місті Краматорськ та прилеглих селах. Таким чином вулиця Наді Курченко була перейменована на вулицю Марії Заньковецької.

Марія Заньковецька у сестринських Вікіпроєктах
	Інформація у Вікіданих?
	Цитати у Вікіцитатах?
	Генеалогія на Родоводі?
	Марія Заньковецька у Вікісховищі?

• МАРІЯ ЗАНЬКОВЕЦЬКА | Програма «Велич особистості» | 2015 (ВІДЕО)
• Архів світлин Заньковецької [Архівовано 10 липня 2011 у Wayback Machine.]
• Сторінка Будинку-музею Заньковецької [Архівовано 23 листопада 2015 у Wayback Machine.]
• У Марії Заньковецької Лев Толстой випросив червону хустку. gazeta.ua. 04.08.2009
• Мельпомена української сцени. Тріумф і трагедія До 150-річчя з дня народження Марії Костянтинівни Заньковецької. «Дзеркало тижня». № 31 (506). 7 — 13 серпня 2004.
• Заньковецька Марія Електронна бібліотека «Культура України» [Архівовано 24 вересня 2018 у Wayback Machine.]
• Заньковецька Марія // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 468–469. — 1000 екз. [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.]

• Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько: оповідання для дітей молодшого та середнього шкільного віку / Анна Багряна. — Київ : Грані-Т, 2010. — 96 с. — («Життя видатних дітей»). — Наклад 2000 прим. Палітурка. — ISBN 978-966-465-266-4.
• Богомолець-Лазурська Н. М. Життя Марії Заньковецької. — К., 1961.
• Видатні діячі України минулих століть. — К., 2001. — С. 204—205.
• Жінки України. — К., 2001. — С. 156.
• Корифеї українського театру: Матеріали про діяльність театру корифеїв. — К., 1983.
• Лазанська Т. І. Заньковецька Марія Костянтинівна [Архівовано 19 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 248—249. — ISBN 966-00-0610-1.
• Левченко В. В., Левченко Г. С. З історії українського театру: бенефіси Марії Заньковецької в Одесі // Південний захід. Одесика. Історико-краєзнавчий науковий альманах. — Вип. 16. — Одеса : Друкарський дім, 2013. — С. 240—251.
• Мандрика В., Кирилюк В. Марія Заньковецька — перша народна артистка України. — Ніжин, 2004.
• Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 848 с. . — ISBN 5-88500-042-5.. — С. 259.
• Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 700 с. . — ISBN 5-88500-071-9.. — С. 354—355.
• Пилипчук Р. Я. Заньковецька Марія Костянтинівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. — Т. 10 : З — Зор. — С. 222—223. — ISBN 978-966-02-5721-4. [Архівовано 4 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• Пільгук І. І. Марія Заньковецька. — К., 1978.
• УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. — К., 1999. — С. 516.
• Всемирный биографический знциклопедический словарь. — М., 1998 — С. 282—283. (рос.)
• Дурилин С. М. Мария Заньковецкая: Жизнь и творчество. — К., 1982. (рос.)
• Хохлы и хохлушки. — СПб. : А. С. Суворин, 1907. — 113с. [Архівовано 24 вересня 2018 у Wayback Machine.]
• Рулін П. Марія Заньковецька: життя і творчість / П. Рулін. — Київ : Рух, 1929. — 109 с. : іл., портр. — (Український театр ; № 2). [Архівовано 24 вересня 2018 у Wayback Machine.]
• Театр ім. Марії Заньковецької, 1922—1932 / ред.: Б. Романицький та ін. — Київ : Мистецтво, 1933. — 45 с. : табл., 17 арк. іл., портр. [Архівовано 20 лютого 2019 у Wayback Machine.]
• Вінок спогадів про Заньковецьку / упоряд.: О. Валтуля та ін. ; Держ. музей театр. мистецтва УРСР та Укр. театр. т-во. — Київ : Мистецтво, 1950. — 260 с. [Архівовано 22 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• Кавунник О. А. У вінок пам'яті Марії Заньковецькій // Музика № 5. — 2018, С. 39–40.
• Кавунник О. А. Мистецькі рефлексії культуротворення Марії Заньковецької / Студії мистецтвознавчі: Театр. Музика. Кіно. Чис. 2 (54) /(голов. ред. Г. Скрипник. НАН України; ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. — Київ, 2016. — 125 с.