Зарудний Сергій Іванович

Сергій Іванович Зарудний
Сергій Іванович Зарудний
Сергій Іванович Зарудний
Портрет Сергія Івановича Зарудного
Сенатор
1869 — 1887

Народився17 (29) березня 1821 Редагувати інформацію у Вікіданих
Колодязне, Куп'янський повіт, Слобідсько-Українська губернія, Російська імперія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер18 (30) грудня 1887 (66 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Ніцца Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий якписьменник, правник, державний службовець Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце роботиХНУ ім. В. Н. Каразіна Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство Російська імперія
Національністьукраїнець
ОсвітаХарківський університет
Alma materХНУ ім. В. Н. Каразіна Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоІван Андрійович Зарудний
МатиВарвара Михайлівна
(при народженні Куликовська)
У шлюбі зЗоя Олександрівна
(при народженні Мяснова)
ДітиОлександр, Сергій (1866), Іван, Марія, Катерина, Анастасія, Зоя, Варвара
РідняЗарудні
БратиЗарудний Митрофан Іванович
Професіядержавний діяч
Званнятаємний радник
Релігіяправославний християнин

Зарудний Сергій Іванович (17 (29) березня 1821 року, с. Колодязне Куп'янського повіту Харківської губернії (тепер Дворічанського району Харківської, області)[2] — 18 (30) грудня 1887 року, поблизу Ніцци) — державний діяч Російської імперії.

Це був переконаний реформатор і ліберал, один із найкомпетентніших і освічених бюрократів епохи Олександра II[3].

Походження

Сергій Іванович Зарудний народився в родині поручника артилерії у відставці Івана Андрійовича (пр. 17901810 — ?) і Варвари Михайлівни[4]. Ця гілка українського козацького старшинського шляхетського роду Зарудних згадується з XVII століття і походить від Григорія Федоровича полкового осавула Миргородського козацького полку у 16881690 роках, та полкового судді того ж полку у 16901715 роках.

Мати Сергія Івановича була донькою полковника Михайла Матвійовича Куликовського і походила зі слобідського козацького старшинського роду молдовського походження Куликовських. Перший з роду Куликовських на Слобідській Україні був Прокопій Куликовський, дворянин з оточування Молдовського князя Дмитра Кантеміра.

Життєпис

Закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету (1842). Переїхав до Петербургу. У листопаді 1842 призначений юрисконсультом Міністерства юстиції. У 1857 призначений помічником статс-секретаря Державної ради. У 1858 перебував у закордонному відрядженні для ознайомлення із європейським досвідом судочинства. Займав важливі посади в Державній раді Російської імперії, зокрема, з 1865 статс-секретар департаменту законів. З 1869 сенатор. Активно брав участь в підготовці селянської (1861) і судової (1864) реформ. Таємний радник (1864).

Автор багатьох публікацій. Його праця «Судебные уставы с рассуждениями, на коих они основаны» (1866) широко використовувалась у практиці юстиції Російської імперії. Вільно володів італійською мовою. Відомий як перекладач творів А.Данте («Ад», 1887) та Ч.Беккаріа («О преступлениях и наказаних», 1879), а також творів російських поетів італійською. Із 1869 у Харківському університеті присудсувалася «премія Сергія Зарудного» у розмірі 101,75 руб «за кращий юридичний твір»[5].

Почесний мировий суддя Купʼянського повіту. Почесний член Московського юридичного товариства.

Родина

Сергій Іванович був одружений з Зоєю Олександрівною Мясновою, донькою титулярного радника. Родина мала дітей:

  • Олександр Сергійович Зарудний (? — 1908 — ?) — статський радник.
  • Сергій Сергійович Зарудний (1866 — 25 грудня 1898)
  • Іван Сергійович Зарудний — флотський лейтенант. Одружений з Оленою Павлівною Брюлловою.
  • Марія Сергіївна Гревс (? — 1885 -?) — одружена з Іваном Михайловичем Гревсом, статським радником і професором Імператорського Петербурзького університету .
  • Катерина Сергіївна Кавос (? — 1888 — ?) — художниця. З 1888 року одружена з Євгеном Цезарійовичем Кавосом, надвірним радником.
  • Анастасія Сергіївна
  • Зоя Сергіївна
  • Варвара Сергіївна Лисовська– одружена з Лисовським.

Примітки

  1. Зарудный Сергей Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Юридична енциклопедія. Архів оригіналу за 27 січня 2016. Процитовано 19 січня 2016.
  3. Liana Goletiani. О проявлениях пуризма в русской юридической лексике второй половины xix века: на материале переводов Гражданского и Торгового кодексов Королевства Италия // Sui sentieri delle lingue: sistemi linguistici tra movimento e complessità. Elisa Alberani, Angela Andreani, Cristina Dozio, Laila Paracchini (a cura di). Università degli Studi di Milano, 2021. — Р. 147.
  4. Модзалевскій В.Л. Малороссійскій Родословник. Том ІІ. Е-К. — Кіевъ : Типографія Т-ва Г.Л. Фронцкевичъ и Ко. Крещатикъ №42, 1910. — С. 313.(рос. дореф.)
  5. Полное собрание законов Российской империи. Т. 44. Санкт-Петербург. 1869. с. 128.

Джерела

Prefix: a b c d e f g h i j k l m n o p q r s t u v w x y z 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Portal di Ensiklopedia Dunia

Kembali kehalaman sebelumnya