Звіроловна яма

Звіроловна яма
Перша письмова згадка	58 до н. е.[1]
Звіроловна яма у Вікісховищі

Звіроловна яма (також вовча яма) — пастка для добування диких тварин.

Вовчі ями — поглиблення в землі у вигляді зрізаних конусів глибиною в зріст людини (1,75 м), діаметром по дну 0,5–0,7 метра, із вбитими в дно короткими, загостреними вгорі колами, розташованими в шаховому порядку у 4–5 рядів. Зверху вовча яма маскувалася.

Звіроловна яма використовується як пастка для добування диких тварин, переважно копитних тварин, а також ведмедів, вовків, росомах, лисиць, песців та інших.

Значно рідше ловлять ямами птахів: глухарів, рябчиків, фазанів, турачів. Ями вириваються довгастої форми, за розміром тварини, з прямовисними, забраними жердинами боками, і розміщуються у воротах особливих огорож, а також на стежках і взагалі в найбільш відвідуваних тваринами місцях. Зверху ями накриваються паличками, поверх яких насипається дерен, листя, мох та інше. Ловля заснована на тому, що тварина, не помічаючи закритої ями, провалюється в неї і не може звідти вибратися. Іноді всередині ями вривається загострений кілок, на який звір, при падінні, напореться. Рани від таких кілків можуть бути смертельними.^[2]

При застосуванні вовчих ям на полюванні зазвичай ставиться умовний знак (мітка, визначений у даній місцевості знак, ганчірка певного кольору або інші), щоб уникнути загибелі людей.

Вовчі ями — одне з найдавніших загороджень, перешкод. Римляни їх застосовували при зміцненні своїх польових таборів. Описуються Юлієм Цезарем у своїй сьомій книзі «Коментарі про галльську війну». Цезар називає вовчу яму «лілією», за схожість з квіткою.^[3]

Масово використовувалися в битві при Бородіно.^{[джерело?]}

Застосовувалися в позиційних боях Першої світової війни.^[4]

Під час війни у В'єтнамі вовчі ями часто використовувалися місцевими партизанами проти американських військ.^[5] На дні вовчих ям встановлювали кілки з бамбука, вістря змащували фекаліями або гниючими залишками трупів тварин для зараження жертв інфекцією. За статистичними даними, втрати особового складу американських солдатів від протипіхотних мін становили від 11 до 15 % поранених, а від вовчих ям — близько 2 %.

• Кривошапкин. Енисейский округ и его жизнь — М. 1865.
• А. Силантьев. Обзор промысловых охот в России. — СПб., 1898.

• Ямы звероловные // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. XLIa (1904). (рос. дореф.)
• Цабель С. А. Фортификация // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. XXXVI (1902). (рос. дореф.)
• Волчьи ямы // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. VII (1892). (рос. дореф.)
• Волчьи ямы // Воинская честь — Гимнастика военная : [рос.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина^[ru], 1912. — (Военная энциклопедия : [в 18 т.] / под ред. К. И. Величко [и др.] ; 1911—1915, т. 7). (рос.)
• Искусственные препятствия // Инкерман — Кальмар-зунд : [рос.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина^[ru], 1913. — (Военная энциклопедия : [в 18 т.] / под ред. К. И. Величко [и др.] ; 1911—1915, т. 11). (рос.)
• Гай Юлий Цезарь. Галльская война. [Архівовано 22 грудня 2016 у Wayback Machine.] Перевод и комментарии академика М. М. Покровского.