Спіраль Бруно
![]() Бру́нова спіраль[1], також Концертина, Дріт Даннерта — протипіхотна загорожа у вигляді циліндричної спіралі діаметром 70–130 см і завдовжки до 25 м, звитої з декількох ниток колючого або звичайного дроту, що перетинаються, і розтягнутої на опорах. Різновид колючого дроту. Історія застосуванняСпіралі з колючого дроту з'явилися в ході Першої світової війни, бойові дії якої вирізнялися масовим застосуванням дротяних загорож. Зважаючи на те, що встановлення багаторядних дротяних загорож вимагало часу, військові польові інженери протиборчих сторін почали використовувати особливим чином скручені бухти колючого дроту – вручну згорнуті спіралі, які можна було розгортати як гармоніку. Виготовлялася спіраль досить просто – на дерев'яний барабан виток до витка намотувався колючий дріт, витки якого потім скріплювалися між собою шахматкою – перший з другим, другий з третім і т.д. В результаті виходило спіральне загородження з колючого дроту, яке отримало неофіційні назви — «Спіраль Бруно» (від імені винахідника, якого саме — достеменно не відомо, німецького чи французького) та «Концертина» (за схожість на гармоніку Концертина). Ці саморобні конструкції не мали стандартизованого вигляду, не були запатентовані, завчасно виготовлялись вручну солдатами, але виявилися надзвичайно ефективними при обороні позицій, дозволяли оперативно нарощувати загорожі на ділянках прориву і використовувалася для відновлення зруйнованих загорож і облаштування їх на нових рубежах. Проте це все ще не був промисловий виріб – лише прийом, породжений польовими потребами[2]. Відтоді в англомовних джерелах термін англ. «concertina» почав використовуватися для позначення таких спіральних загороджень, а назва «спіраль Бруно» залишалась у вжитку подекуди в Рейхсвері та Вермахті[3], а згодом в радянській армії, звідки перейшла до армій пострадянського простору.
ВикористанняДротяні загорожі найефективніші за використання спільно з кулеметами, оскільки, щоб їх подолати, піхотинець вимушений стати на повний зріст та затриматися на місці, що значно підвищує імовірність його ураження. Проходи в дротяних загорожах теж є зручним місцем для ураження живої сили супротивника. Спіралі Бруно (дротяні спіралі) встановлюють на місцевості в два-три ряди за шириною і в один-два яруси за висотою. При встановленні спіралі зв'язують між собою дротом і кріплять кілками до землі. Після встановлення кожна спіраль являє собою циліндр завдовжки 10 м і заввишки 90 см. Спіралі можуть виготовлятися вручну в польових умовах на шаблонах з кілків, забитих у землю по периметру з діаметром 1,2 м. Кілки обмотують 50 витками колючого дроту з відстанню 3 см між витками. Час на виготовлення 100 м загорожі загальновійськовим відділенням — 5–6 год; на її встановлення — 0,5–1 год. У мирний час використовують для обгородження об'єктів, що охороняються, наприклад, в'язниць або військових об'єктів, хоча часто її використовують для посилення огорож на закритій території цивільних об'єктів: на заводах, гаражах, складах тощо. Нині виготовляють колючо-ріжучі спіралі, виготовлені не лише зі звичайного колючого дроту, але й із колючої стрічки, армованої дротом[4]. Посилання
Джерела
Примітки
У Вікісловнику є сторінка спіраль Бруно. |
Portal di Ensiklopedia Dunia