Зелена Євангелія
«Зелена Євангелія» — четверта збірка поезій українського поета Богдана-Ігоря Антонича, що вийшла друком вже після смерті автора у 1938 року у львівському видавництві «Ізмарагд». Починається епіграфом: «Із всіх явищ найдивніше явище існування»[1]. Провідна тема збірки — зображення гармонії живого та неживого на землі, людина й одухотворена природа[2]. Композиція і структураУ збірці Б.-І. Антонич використовує ту саму композиційну схему що й у попередній книзі«Книга Лева»: три глави, у яких розвивається поетична ідея («тріада»), розділені двома ліричними інтермецо. На думку Н. Колтакової, глави апелюють до глав Біблії. Натомість інтермецо — це один із засобів передання звуко-кольорового поетичного світу автора[3].
Ліричний геройЛіричний герой поезії є спостерігачем довколишнього світу. Він тісно пов'язаний із довкіллям, тому активно зливається з ним. Звідси чимало уподібнень природі в текстах[4]. Одним із найвідоміших прикладів злиття з природою ліричного героя є поезія «Вишні».
Наскрізним у збірці є мотив творчості. Ліричний герой Б.-І. Антонича почувається поетом, творцем. Слово він сприймає не як абстракцію і знаки, а живий організм[4]. Крім того, вірш «Вишні» перегукується з художнім світом поезії Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати». Водночас трактування образів своєрідне. Б.-І. Антонич ототожнює свого ліричного героя з хрущем, тобто частиною природного світу. Образи вишень і соловейка — національні вкраплення, зв'язок із рідною землею. Водночас це джерело натхнення. Отже, головна думка поезії — утвердження літературної спадкоємності[2].
Художні особливостіМотив біологізмуКолірна гама віршів збірки перегукується з образно-символічним змістом. Натрапляємо на низку рослинних елементів (трава, листя, квіти, дерева, кущі, зілля, хміль, барвінок, ліщина, явір, береза, лілеї, дуби, малина, смерека, вишні тощо)[4].
Домінантним у збірці є образи землі, неба, сонця, місяця та зір. Крім того, центральний мотив поезій — прославлення буйноти життя, первісної, недоторканої людиною природи, вічних природних законів[4]. Поет не просто зображує природу чи передає свою прихильність і захоплення нею. Б.-І. Антонич буквально поклоняється біосу. Відтак поширеним є образи децентралізованих світил, що ростуть на деревах (зокрема в поезіях «Весна», «Село»)[5]. Екзистенційні мотивиПоезії зі збірки символічні та передаючи філософські міркування автора. Однією з проблем у текстах постає питання людського існування. Про це зокрема зазначала М. Новикова[6].
Поет осмислює екзистенційні мотиви крізь призму природного. Тому одним із засобів відображення існування у збірці є зелений колір, який контрастує із чорним — небуттям[3]. Б.-І. Антонич змальовує природу й людину в єдності, взаємозалежності. Збірка містить чимало рядків, у яких поет порівнює себе з тваринами та рослинами рідного краю. У минулому і в сучасному автор бачить себе і весь рід людський як маленький атом землі, природи. Циклічність природи, її ірраціональність стають у цій книжці для Антонича своєрідними релігійними процесами. Його погляди на вічність можна порівняти до інтерпретації вічності у буддистів: після шести реінкарнацій в рослинні й тваринні форми людська душа стає зорею у якомусь «занебесному» сузір'ї («Дім за зорею»). У «Зеленій Євангелії» виявлено витончену та художньо перевтілену містику[7]. Джерела
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia