Золотухін Віталій Іванович

Золотухін Віталій Іванович
|значення1= |опис1=
Народження	23 жовтня 1929(1929-10-23) Севастополь, Крим
Смерть	27 квітня 1986(1986-04-27) (56 років)
	Миколаїв, Україна
Національність	українець
Країна	СРСР
Жанр	портрет, пейзаж, натюрморт, діорама
Навчання	Миколаївський художній комбінат художнього фонду УРСР
Напрямок	живопис, графіка

Золотухін Віталій Іванович (нар. 23 жовтня 1929, Севастополь, Крим — пом. 27 квітня 1986, Миколаїв, Україна) — український графік і живописець. Член Спілки художників України (1986).

Народився 23 жовтня 1929 року в сім'ї робочої Миколаївського суднобудівного заводу імені А. Марті і військового моряка. Мати, чия вагітність не була помітною, була зачислена до здавальної команди корабля в Севастополь, де і народила першого сина^[1]. Як передова працівниця заводу брала участь в першому всесоюзному з'їзді жінок у Москві. Пізніше переслідувана, разом з сином у 1936 році вимушена була переїхати до Дніпра, де народила другого сина, Анатолія Івановича Золотухіна. Тут же Віталій пішов в школу^[2].

У 1941 році сім'я повернулася в Миколаїв. Батько пішов на фронт, а мати, вагітна третьою дитиною з двома синами залишилася в окупованому місті і була вимушена переховуватися від нацистів в районі Водопоя.

Батько після війни додому не повернувся, оскільки завів нову сім'ю в Севастополі.

З 1946 року Віталій влаштувався на підробітку в Миколаївський художній комбінат художнього фонду УРСР, куди був зачислений учнем з 5 вересня 1946 року. До 1950 року навчався у художній студії у викладачів О. В. Старощука та П. І. Ковальова.

У 1951–1954 роках служив в Кишиневі в лавах збройних сил СРСР артилеристом^[2].

Починаючи з 1955 року брав участь у міських, обласних, республіканських, всесоюзних виставках та персональних — у Миколаєві (1966, 1973, посмертна – 1988). Всього ним було створено і виставлено понад 200 картин. У 1960-х роках він закладав основи монументально-декоративного мистецтва в Миколаєві. За його участі оформлялися інтер'єри та екстер'єри будівель, вулиць і парків^[1].

Член Спілки художників України з 1986 року^[3].

Помер 27 квітня 1986 року у Миколаєві.

Живописні полотна виконував в реалістичному стилі, а в графіці, випробувавши різні техніки, зупинився на гравюрі на картоні. Велика частина творчості пов'язана з Миколаєвом, цілі цикли присвячені Мигійським порогам, морю і степам Миколаївської області.

Створював переважно портрети, пейзажі і натюрморти. Брав участь у створенні діорам^[4]. Кращі роботи передані дружиною художника у Миколаївський обласний художній музей ім. В. В. Верещагіна, 18 картин з його спадщини дружина передала в дар Миколаївському обласному краєзнавчому музею та 5 картин в музей бойової слави моряків-десантників загону К. Ф. Ольшанського, що розташований на території Миколаївського морського порту.

•  «Біля причалу» (1955);
• «Натюрморт. Овочі» (1956);
• «Перший сніг» (1957);
• «Обсерваторія» (1958);
• «Сутінки» (1961);
• «Мелодія» (1963);
• «Бузок» (1967);
• «Висота» (1967–1968);
• «Весна», «Сонечко», «Ніколо Паганіні» (усі — 1968);
• «Пробудження» (1969);
• «Осінні мережива» (1970);
• «Фінал» (1972);
• «Земля хліборобська» (1980);
• «Ні п'яді назад!» (1986).

• «Яхти» (1962);
• «Бакенщик» (1962–1963);
• «За вогником» (1963);
• «Туман» (1979);
• серії «Незабутні роки» (1973);
• «Десант ольшанців» (1974);
• «Рік 1945» (1975).

• «Взяття Казанки» (у співавторстві, 1975);
• «На підступах до Миколаєва» (у співавторстві, 1980).

• Виталий Иванович Золотухин. Живопись. Графика: Каталог выставки. Николаев, 1988;
• Золотухин А. И. Слово о художнике Виталии Золотухине. Возможности Киммерии: Экзампей. Николаев, 2005;
• Кузнецов, Г. Г. Золотухін Віталій Іванович. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України: Енциклопедія сучасної України. Том 10. Київ, 2010.