Зубов Валентин Платонович

Зубов Валентин Платонович
Зубов В.П. в молоді роки, фото 1905 р.
Ім'я при народженні	Зубов Валентин Платонович
Народився	22 листопада 1884(1884-11-22) Санкт-Петербург,
Помер	9 листопада 1969(1969-11-09) (84 роки) Париж
Поховання	Пер-Лашез
Громадянство	Російська імперія →  Франція
Національність	росіянин
Місце проживання	Санкт-Петербург, Париж
Діяльність	науковець, мистецтвознавець
Відомий завдяки	засновник Російського інстититу історії мистецтв (1912 р.)
Знання мов	російська[1][2]
Титул	граф
Рід	Zubovd
Батько	Платон Зубовd
Мати	Countess Vera Sergeievna Plautinad

Зубов Валентин Платонович (рос. Зубов Валентин Платонович; 22 листопада, 1884, Санкт-Петербург — 9 листопада, 1969, Париж) — граф, доктор філософії (1913), засновник Інституту історії мистецтв (1912), перший директор націоналізованих Великого Гатчинського палацу і Павловського палацу.

Народився в Санкт-Петербурзі. Батько — граф, таємний радник Зубов Платон Олександрович, мати — Плаутіна Віра Сергіївна. Був наймолодшим серед трьох синів в родині.

Навчання було домашнім, але мати попіклувалась про запрошення найкращих викладачів. Гімназичні іспити здав екстерном.

Навчався в Імператорському Петербурзькому університеті, історико-філологічний факультет. Відраза від казенного викладання в університеті примусила покинути його. Відбув за кордон і знання іноземних мов надало можливість навчатися уривками в університетах міст Гейдельберг, Берлін, Лейпціг.

1912 року в Петербурзі засновано новий для Росії науково-навчальний заклад.

Ініціатором створення подібного закладу в тодішній столиці Російської імперії став аристократ, граф Зубов Валентин Платонович. Подібний заклад був тоді у місті Флоренція (Італія), що уславився як центр мистецтв та центр їх дослідження. Саме у Флоренції працював один з перших європейських мистецтвознавців — Джорджо Вазарі. Російська імперія і її уряд не піклувались ні про створення подібного інституту, ні про відповідне для нього приміщення. За недалекоглядну державу це виконав граф Зубов В. П., котрий і заснував інститут, і віддав безкоштовно під його розташування низку приміщень власного палацу. Зубов казав, що служити державі можна і — служінням мистецтву.

• Навчання в інституті за часів Зубова було безкоштовним, утримувалось його коштом.
• Викладачами були запрошені авторитетні знавці мистецтв, переважно закордонного, традиційно сильного в Петербурзі.
• Граф Зубов передав новоствореному мистецтвознавчому закладу також безкоштовно власну бібліотеку у 6000 томів^[3]. Роками дбав про її збільшення.
• Новий заклад визнали юридично, а викладачі отримали звання професорів.

До рівня знавців піднявся і сам Зубов, котрий захистив докторську дисертацію з філософії 1913 року. З 1915 року — він професор, котрий отримав право викладати в інституті. До 1921 р. рахувався ректором інституту з дозволу більшовицького Наркома освіти А. В. Луначарського.

1917 року після націоналізації Гатчинського палацу в складі комісії брав участь в рятуванні мистецьких скарбів палацу і їх евакуації у Петроград^[4]. За наказом А. В. Луначарського став першим директором націоналізованого Великого Гатчинського палацу, а також Павловського палацу^[5].

Як граф і дворянин був під постійною підозрою у уряду більшовиків. Був декілька разів арештований і запроторений у в'язниці.

• 15 листопада 1917 року заарештований у Гатчині, 26 листопада випущений з тюрми.
• Новий арешт 7 березня 1918 р. звільнений через два дні 9 березня 1918 року.

• Третій арешт 2 серпня 1922 року в Москві, перебував у внутрішній тюрмі на Лубянці, переведений у Бутирську тюрму. Другого вересня 1922 року силоміць перевезений у Петроград і запроторений у так званий Будинок попереднього ув'язнення НКВС (Санкт-Петербург). Другого грудня 1922 року звільнений.^[6]

• 15 січня 1925 року вийшов у відставку. 16 липня 1925 року відбув разом із дружиною у еміграцію.
• Рятуючи власне життя і життя родини емігрував у Німеччину.
• По закінченні 2-ї світової війни мешкав в Парижі, де і помер.

Працював викладачем. Був експертом і посередником у багатих клієнтів-колекціонерів творів мистецтва. Друкував в емігрантській газеті «Русская мисль» власні статті. Їх загальна кількість — 200 зразків.

• Перша дружина — Софія Іппа (1886—1955, Зальцбург), котра народила доньку Анастасію. Дружина померла в еміграції в Австрії.
• Друга дружина — Катерина Гвидівна Пенгу (1888—1966, Штудгарт), котра народила сина Івана. Дружина померла в еміграції в Німеччині.
• Третя дружина — Анна Йосипівна Бичунська (Нюта, 2 (20).07.1898 — 8.11.1981). Розділила з чоловіком еміграцію у Францію.

• Низка статей в періодичних виданнях (газети «Жизнь искусства», «Красная газета» тощо)
• «Карло ди Джиованни Росси: К истории упадка петербургского ампира» (1913)
• «Царь Павел I. Человек и судьба» (1963)
• «Страдные годы России. Воспоминания о Революции (1917—1925)» (1968, перевидання 2004)

• 
  Джорджо Вазарі, автопортрет
• 
  Перше видання «Життєписів найвідоміших художників, скульпторів і архітекторів» Вазарі.
• 
  Російський інститут історії мистецтв, колишній палац графа Зубова В.П., засновника інституту.
• 
  Тинянов Юрій Миколайович (1894-1943)

• Російський інститут історії мистецтв
• Врангель Микола Миколайович
• Дягілєв Сергій Павлович
• Луначарський Анатолій Васильович

• Журнал «Старые годы» (1912. Март. С. 54)
• «Петербурзький театральний журнал», № 0 (пробный), 1992
• Зубовы // Большая российская энциклопедия / С. Л. Кравец. — М.: Большая Российская энциклопедия (издательство), 2008. — Vol. 10. — P. 581—582. — 768 p. — 65 000 экз. — ISBN 978-5-85270-341-5