Російський інститут історії мистецтв

Російський інститут історії мистецтв
Тип	науково-дослідний інститут
Засновник	Зубов Валентин Платонович
Засновано	1912
Країна	Російська імперія,  Російська республіка,  Російська СФРР,  СРСР ·  Росія[1]
Штаб-квартира	Санкт-Петербург
59°56′01″ пн. ш. 30°18′15″ сх. д. / 59.9335° пн. ш. 30.3043° сх. д. / 59.9335; 30.3043
Материнська організація	Міністерство культури Російської Федерації[2]
Вебсайт: artcenter.ru
Російський інститут історії мистецтв у Вікісховищі

Російський інститу́т істо́рії мисте́цтв (рос. Российский институт истории искусств (РИИИ РАН)) — російський науково-дослідний заклад Російської Академії наук, що займається вивченням історії мистецтва.

Інститут заснований у 1912 році.

Ініціатором створення подібного закладу в тодішній столиці Російської імперії став аристократ, граф Зубов Валентин Платонович. Подібний заклад був тоді у місті Флоренція (Італія), що уславився як центр мистецтв та центр їх дослідження. Саме у Флоренції працював один з перших європейських мистецтвознавців — Джорджо Вазарі. Російська імперія і її уряд не піклувались ні про створення подібного інституту, ні про відповідне для нього приміщення. За недагекоглядну державу це виконав граф Зубов В.П.,котрий і заснував інститут, і віддав безкоштовно під його розташування низку приміщень власного палацу. Зубов казав, що служити державі можна і — служінням мистецтву.

Граф Зубов передав новоствореному мистецтознавчому закладу також безкоштовно власну бібліотеку у 6000 томів ^[3].

Зубов В. П. був давнім прихильником мистецтв, закоханим у музику та образотворче мистецтво. Серед знайомих Зубова — барон Врангель Микола Миколайович (1880—1915), відомий російський мистецтвознавець зламу 19-20 ст., секретар Товариства захисту і збереження в Росії пам'ятнок мистецтва та старовини.

Сам Зубов був першим директором Великого Гатчинського палацу ( в його ведення передали також і Павловський палац ), що сприяло збереженню і охороні вартісних пам'яток мистецтва в буремні 1917-1918 рр. Зубов і його охоронна діяльність мали діяльну підтримку і з боку Анатолія Луначарського, першого наркома просвіти в більшовицькому уряді.

Новий науковий заклад не мав власної будівлі і Зубов розмістив його у власному палацовому приміщенні навпроти Ісаакіївського собору.

Палац побудовано у 1843 — 1847 рр. в стилі еклектики. Автор проекту — архітектор Гаральд Юліус Боссе.

Заклопотаний подальшою долею наукового закладу, аристократ Зубов В. П. передав будинок та інститут новій владі після 1917 року. Але сам емігрував з країни, не прийнявши нову дійсність після більшовицького перевороту після 1917 року. Так заклад став державним.

Серед відомих наковців і співробітників институту -

• Тинянов Юрій Миколайович, письменник і літературознавець
• Асаф'єв Борис Володимирович, композитор і музикознавець
• Ейхенбаум Борис Михайлович, літературознавець
• Жирмунський Віктор Максимович, доктор филологічних наук
• Преображенський Антонін Вікторович, професор і музикознавець.

На честь засновника інституту відбуваються «Зубовські читання».

• 
  Джорджо Вазарі, автопортрет
• 
  Перше видання «Життєписів найвідоміших художників, скульпторів і архітекторів» Вазарі.
• 
  Зубов Валентин Платонович (1884-1969) в молоді роки, фото 1905 р.
• 
  Тинянов Юрій Миколайович (1894-1943)

• Сайт института [Архівовано 1 травня 2011 у Wayback Machine.] (рос)
• Энциклопедия Санкт-Петербурга^{[недоступне посилання з липня 2019]} (рос)

• Меценат
• Благодійництво
• Мистецтвознавство
• Еміграція
• Філософський корабель