Спорудження Кельнського собору почали в 1248 році, воно тривало, з перервами до 1880, — більше, ніж 600 років. Храм завдовжки 144,5 м та має 86,5 м ширини, а його дві вежі сягають 157 м у висоту.[6]
Собор — одна з найбільших у світі церков і найбільша готична церква в Північній Європі. Протягом чотирьох років, 1880—1884, був найвищою спорудою у світі, поки не збудували Монумент Вашингтона. Собор має другий за висотою церковний шпиль, якого перевершив тільки шпиль Ульмського собору, завершеного на 10 років пізніше — 1890 р. Через свої величезні дві вежі він також має більший фасад, ніж будь-яка інша церква у світі.
11 (8 дзвонів південної вежі, 3 — у центральній вежі (на гребені даху)), найбільший дзвін — «Decke Pitter»[de]
Висота фасаду поперечної нави
157,31 м
Висота центральної вежі (на гребені даху)
109,00 м
Висота коника даху
61,10 м
Внутрішня висота середньої нави
43,35 м
Внутрішня висота бокових нав
19,80 м
Площа собору, приблизно
7 914 м²
Площа вікон, приблизно
10 000 м²
Площа даху, приблизно
12 000 м²
Територія навколо собору, без лісів
407 м²
Найбільша площа західного фасаду
7 000 м²
Маса використаного каменю, приблизно
300 000 т
Щорічно витрачають на утримання
10 млн. €
Адреса
Domkloster 4, 50667 Köln
Скарби
Одним зі скарбів собору є головний вівтар, встановлений у 1322 році. Він виготовлений з чорного мармуру, з суцільною плитою 4,6 м довжиною, що формує верхню частину. Передня та бічні сторони покриті білими мармуровими нішами, в які вставлені фігури, з Коронацією Діви Марії в центрі. Джоан Холладей досліджувала іконографію головного вівтаря в соборі.[7] Найвідомішим твором мистецтва в соборі є Рака трьох королів, замовлена Філіпом фон Гайнсбергом, архієпископом Кельна з 1167 по 1191 рік і створена Ніколасом Верденським, розпочата в 1190 році. Традиційно вважається, що вона містить останки Трьох мудреців, реліквії яких були придбані Фрідріхом Барбароссою під час завоювання Мілана в 1164 році. Рака має форму великого релікварія у вигляді базиліканської церкви, виготовленого з бронзи та срібла, позолоченого та прикрашеного архітектонічними деталями, фігуративною скульптурою, емалями та дорогоцінним камінням. Раку відкрили в 1864 році і виявили, що вона містить кістки та одяг. Поблизу ризниці знаходиться Розп'яття Геро,[8] велике розп'яття, вирізьблене з дуба, зі слідами фарби та позолоти. Вважається, що воно було замовлене близько 960 року для архієпископа Геро, це найстаріше велике розп'яття на північ від Альп і найраніша відома велика вільностояча північна скульптура середньовічного періоду.[9]
У Каплиці Таїнств знаходиться Міланська Мадонна ("Mailänder Madonna"), високоготична різьба, що зображає Благословенну Діву та немовля Ісуса. Вона була виготовлена в майстерні Кельнського собору приблизно в 1290 році як заміна оригіналу, який був втрачений під час пожежі. Вівтар святих покровителів Кельна з вівтарним образом художника міжнародної готики Штефана Лохнера знаходиться в Марієнкапелле ("Каплиця Святої Марії"). Після завершення в 1265 році, променеві каплиці були негайно призначені як місце поховання. Реліквії Святої Ірмгардіс знайшли своє останнє пристанище в каплиці Святої Агнеси. Вважається, що її трахітовийсаркофаг був створений гільдією соборних каменярів приблизно в 1280 році.[10] Інші твори мистецтва знаходяться в Скарбниці Собору.
Вбудовані у внутрішню стіну пара кам'яних табличок, на яких висічені положення, сформульовані архієпископом Енгельбертом II (1262–67), згідно з якими євреям було дозволено проживати в Кельні.[11]
Собор має одинадцять церковних дзвонів, чотири з яких середньовічні. Першим був 3,8-тонний Dreikönigsglocke ("Дзвін Трьох Королів"), відлитий у 1418 році, встановлений у 1437 році та перелитий у 1880 році. Два інші дзвони, Pretiosa (10,5 тонн; на той час найбільший дзвін у західному світі) та Speciosa (5,6 тонн) були встановлені в 1448 році і залишаються на своєму місці донині.
Petersglocke; людина стоїть праворуч від язика дзвона.
Протягом 19 століття, коли будівництво наближалося до завершення, виникло бажання збільшити кількість дзвонів. Цьому сприяв кайзер Вільгельм І, який подарував французькі бронзові гармати, захоплені в 1870–71 роках, для цієї мети.[13] 22 артилерійські вироби були виставлені перед собором 11 травня 1872 року. Андреас Хамм у Франкенталі використав їх для лиття дзвона вагою понад 27 000 кілограмів 19 серпня 1873 року. Тон був негармонійним, тому 13 листопада 1873 року була зроблена ще одна спроба. Центральна соборна асоціація, яка погодилася взяти на себе витрати, не прийняла і цей дзвін. Ще одна спроба відбулася 3 жовтня 1874 року. Колосальний дзвін був доставлений до Кельна і 13 травня 1875 року встановлений у соборі. Цей Kaiserglocke зрештою був переплавлений у 1918 році для підтримки німецьких військових зусиль. Kaiserglocke був найбільшим вільнохитним дзвоном в історії.
Звук дзвону Святого Петра
24-тонний Дзвін Святого Петра (St. Petersglocke, "Decke Pitter" на кельнському діалекті або в загальновживаній мові відомий як "Dicker Pitter"), був відлитий у 1922 році і був найбільшим вільнохитним дзвоном у світі, доки новий дзвін не був відлитий в Інсбруку для Собору Спасіння народу в Бухаресті, Румунія.[14] Цей дзвін дзвонить лише на вісім великих свят, таких як Великдень і Різдво.
У четвер, 3 березня 2022 року, знакові собори по всій Європі одночасно задзвонили "на знак солідарності з Україною, коли перехожі зібралися, щоб оплакати загиблих під час російського вторгнення і помолитися за мир". Кельнський собор був серед них.[15]
Архітектор собору Ґерхард, будучи не в змозі виконати креслення майбутнього собору, вирішив запросити на допомогу диявола. Сатана тут же з'явився та запропонував обмін: архітектор отримує довгоочікувані креслення, але натомість віддає свою душу. Обмін треба було зробити після перших криків півнів. Відчуваючи безвихідь, архітектор погодився. Але розмову підслухала дружина архітектора, вона вирішила вберегти душу свого чоловіка та дістати креслення будівлі. Уставши на світанку, вона прокукурікала замість півня. Диявол негайно з'явився, передав заповітні креслення. Обман потім розкрився, але було вже запізно.
Існує продовження першої легенди: коли диявол дізнався про обман, він сказав: «Нехай настане кінець світу з останнім каменем на цьому соборі!». Відтоді собор не припиняють будувати та добудовувати: закінчиться будівництво — настане Апокаліпсис, обіцяний дияволом.
Місто Кельн стоятиме й процвітатиме доти, доки будуватимуть Кельнський собор.
Під час Другої світової війни, коли бомбардування союзників знищили практично весь Кельн, не постраждав тільки місцевий собор. За негласною угодою летунів, храм берегли як географічний орієнтир.
↑Holladay, Joan A. (1989). The Iconography of the High Altar in Cologne Cathedral. Zeitschrift für Kunstgeschichte. 52 (Bd., H. 4): 472—498. doi:10.2307/1482466. JSTOR1482466.
↑Reiner Dieckhoff: Die mittelalterliche Ausstattung des Kölner Domes, in Arnold Wolff (ed.): Der gotische Dom in Köln; Vista Point Verlag, Köln 2008, p. 47.
Franz Johann Joseph Bock. Der Kunst- und Reliquienschatz des Kölner Doms. Hrsg. von dem Vorstande des christlichen Kunst-Vereins zu Köln, Köln 1870.
Wolfgang Hartmann. «Historische Wahrheit — Künstlerische Weihe» — Der historische Festzug zur Einweihung des Kölner Domes 1880 und die Wandbilder im Gürzenich // Wallraf-Richartz-Jahrbuch. — Bd. XLI. — Köln, 1980. — S. 223—244.
Wolf Schneider:. Der Kölner Dom — Wie die Deutschen zu ihrem Weltwunder kamen. — Hamburg 1991. — ISBN 3-570-09259-3.
Hugo Borger (Hrsg.). Der Kölner Dom im Jahrhundert seiner Vollendung // Katalog zur Ausstellung der Historischen Museen in der Josef-Haubrich-Kunsthalle Köln vom 16. Oktober 1980 bis 11. Januar 1981. 3 Bde. Köln, 1980.
Joachim M. Plotzek. Zur Geschichte der Kölner Dombibliothek // Glaube und Wissen im Mittelalter. Katalogbuch zur Ausstellung. — München, 1998. — S. 15-64. dombibliothek-koeln.de.
Goswin Frenken. Die Kölner Domschule im Mittelalter // Veröffentlichungen des Kölnischen Geschichtsvereins. — 5. Köln, 1930. — S. 235—256 ceec.uni-koeln.de.
.jpg)
.jpg)
_b.jpg)
_b.jpg)
