Київська міська психіатрична лікарня
 Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Київська міська психіатрична лікарня Київська міська психіатрична лікарня № 1 імені І. П. Павлова — психіатричний заклад у місті Києві. Підпорядкована Головному управлінню охорони здоров'я Київської міської державної адміністрації. ІсторіяXVIII—XIX століттяЗа указом Катерини II про відкриття богоугодних лікарень 13 червня 1786 року в келіях Кирилівського чоловічого монастиря відкрито будинок інвалідів, а сам монастир закрито. У 1802 році побудовано одноповерхову лікарню. У 1823 році для лікарні будинку інвалідів було споруджено окрему будівлю.[1] В ньому могли перебувати 50 інвалідів: 4 місця для офіцерів та 46 для нижчих чинів. Також поруч було побудовано двоповерхову богадільню та між ними одноповерхову пральню. Автором був архітектор Й. Шарлемань.[2] У 1835 році будинок інвалідів перетворили на лікарню. На початку вона була розрахована на 80 ліжок, до кінця 1850-х років містила вже 180.[2]  1 жовтня 1843 року при богоугодних закладах було відкрито фельдшерську школу.[3] У 1870-х роках за проектом київського губернського інженера Федора Гешвенда побудовано комплекс з дев'яти цегляних будівель для лікарні та декілька дерев'яних споруд для фельдшерської школи та господарчих потреб. У 1891 році побудовано додатковий двоповерховий корпус терапевтичного відділення на 32 ліжка за проектом губернського інженера Якова Кривцова[ru][2] Початок XX століттяНа початку 1900-х років за проектами архітектора Олександра Кобелєва побудовано каплицю з приміщенням для моргу (1902), одноповерхову будівлю інфекційного корпусу на 60 ліжок. У 1912—1913 роках побудовано корпус акушерської клініки Жіночого медичного інституту.[2] У 1920—1936 роках лікарня носила ім'я Тараса Шевченка. З 1936 року — лікарня імені І. П. Павлова. У 1927 році головним лікарем лікарні був С. Ф. Файнштейн.[4] До 1935 року при лікарні діяв психіатричний технікум.[2] Друга світова війнаДо липня 1941 року директором лікарні був Лев Зак. У липні його мобілізували, але він продовжував виконувати обов'язки до 17 вересня, після чого зник безвісти. Тоді ж призначив виконувати свої обов'язки заступника директора науковця Павла Черная. Головним лікарем був Мусій Танцюра, а завгоспом — Йосип Горохов. Німецька адміністрація затвердила нове керівництво. На той час у лікарні було майже 1500 пацієнтів[5]. Головний лікар Мусій Танцюра, який читав німецькі медичні журнали, знав, що нацисти убивають душевнохворих. Протягом вересня — жовтня 1941 року він провадив фіктивну виписку пацієнтів, яких лікарська комісія визнала «такими, що одужали»[6]. Таким чином, шляхом фальсифікації документації, підміни діагнозів та фіктивних консиліумів було врятовано життя понад 500 людей[7]. Наприкінці вересня до лікарні приїхав гарнізонний лікар Раковський, який разом з Чернаєм обрав майбутнє місце вбивства євреїв — урочище Горіхова діброва. 15 жовтня по всіх відділеннях зібрали списки пацієнтів-євреїв, а потому перевели їх до 8-го корпусу. Там було 311 пацієнтів, причому двох Танцюра відпустив, а один помер наступної ночі. Наступного дня привезли ще одного пацієнта, якого лікарі після огляду визнали юдеєм: його було негайно розстріляно. 18 жовтня загін СС розстріляв 308 пацієнтів за допомогою персоналу лікарні. Серед учасників вбивства були директор, головний лікар, завгосп, а також лікарі та санітари Каленик Цирюк, Ананій Мазур, завідувачка 8-го відділення Євгенія Копистинська та інші[5]. Пізніше в січні, березні та вересні 1942 року німці також убили багатьох пацієнтів психлікарні у газових камерах, загинули принаймні 525 осіб. Убитих у газ-вагонах поховали, можливо, поряд із братською могилою Бабиного Яру.[8] До кінця 1942 року лікарня припинила працювати як психіатрична, на її території розмістився німецький військовий лазарет[9].  Восени 1943 року радянськими органами держбезпеки були затримані колишні працівники лікарні, які працювали в окупації. У 1944 році до 10 років ув'язнення були засуджені головний лікар Танцюра, технічні працівники Горохов, Мазур, Гриценко, на 8 років засудили Соколовського, по 2 роки таборів отримали лікарки Пенська й Копистинська. Звільнено було Манька, а К. Цирюк помер під час слідства. У 1946 році вироки всім було скасовано[9]. Причиною було доведення участі Танцюри, Мазура та інших у таємній виписці пацієнтів для рятування їхніх життів[10]. Наукові дослідженняУ 1950-х роках у лікарні проводилися дослідження під керівництвом Віктора Протопопова та Йосипа Поліщука. На базі 3-го відділення лікарні працювали відділ психіатрії та патології вищої нервової діяльності АН УРСР і кафедра психіатрії Київського інституту вдосконалення лікарів.[11] Сучасна структураЛікарня займає площу 22,7 га, частина належить Кирилівській церкві. У лікарні працює 30 відділень, серед яких: відділення для гострих психозів, психіатричні відділення з супутньою соматичною патологією, відділення для реабілітації, відділення для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, епілептичне відділення, відділення для дітей, Центр медико-соціальної реабілітації, відділення медсестринського догляду.  В лікарні створено Науково-дослідний інститут соціальної та судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров'я. Також існує перший в Україні Центр первинного психотичного епізоду та сучасних методів лікування. Також у лікарні знаходяться базові кафедри медичних вишів:
Пов'язані особиВідомі лікарі
НауковціДив. також
Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
