Київська операція РСЧА (1920)

Київська операція РСЧА
Польсько-радянська війна
Схема оточення Червоною Армією польських військ під Києвом.
Дата: 26 травня—16 червня 1920 Місце: УНР Результат: перемога РСЧА
Сторони
Польща УНР	РСФРР
Командувачі
Вацлав Івашкевич Антоній Листовський Едвард Ридз-Сміглий	Олександр Єгоров Сергій Меженінов Семен Будьонний Ієронім Уборевич Борис Шапошников
Військові сили
30400 багнетів 4900 шабель	12-та армія 14-та армія 1-а Кінна армія: 16700 шабель 48 знарядь 6 бронепоїздів 12 літаків

Київська операція РСЧА — наступальна операція Червоної Армії 1920 року під час радянсько-польської війни.

Операція проходила з 26 травня до 16 червня 1920 року. Червоноармійці намагалися знищити головні сили Війська Польського, які за Варшавським договором разом з силами української армії відновлювали владу УНР^[1]. Просунувшись на захід РСЧА не могли протистояти польській армії. Відступивши з боями за Львів та Варшаву польська армія в серпні завдала Червоній армії нищівної поразки в боях на Віслі та під Замостям. Успішний наступ на Київщині надихнув Володимира Леніна на відродження ідеї швидкого встановлення радянської влади у Європі.

Український фронт Війська Польського (генерал Антоні Листовський)

• 6-та армія генерала Вацлава Івашкевича-Рудошанського
  • 5-та Львівська піхотна дивізія (Вацлав Єнджеєвський) — до 19 червня
  • 12-та піхотна дивізія (Маріан Янушайтіс-Жегота)
  • 18-та піхотна дивізія (Франтішек Крайовський)^[2]
  • 13-та піхотна дивізія (Франтішек Паулік) — з 25 травня
  • 3-й авіаційний дивізіон (Стефан Бастир)

• 2-га армія генерала Антоні Листовського
  • 3-тя піхотна дивізія легіонерів — з 19 червня
  • 6-та піхотна дивізія (Казімєж Рашевський) — з 19 червня
  • 1-ша кавалерійська дивізія (Юліуш Руммель) — з 19 червня
  • 5-та Львівська піхотна дивізія (Вацлав Єнджеєвський) — з 19 червня
  • 15-та Поморська піхотна дивізія (Антоні Ясенський)
  • 6-та Українська піхотна дивізія (Марко Безручко)
  • 2-й авіаційний дивізіон (Камілло Періні)

• 3т-я армія генерала Едварда Ридз-Сміглий
  • 1-ша піхотна дивізія легіонерів (Едвард Ридз-Сміглий)
  • 7-ма піхотна дивізія (Еугеніуш Погожельський)
  • 3-тя кавалерійська бригада (Єжи Савицький)

Разом — 30,4 тис. багнетів та 4,9 тис. шабель.

Південно-Західний фронт РСЧА Олександра Єгорова

• 12-та армія Сергія Меженінова
  • 7, 25, 44, 45, 58-та стрілецькі дивізії
  • 17-та кавалерійська дивізія
  • Башкирська кавалерійська бригада

• 14-та армія Ієроніма Уборевича
  • 41, 47, 60-а стрілецькі дивізії

• 1-ша Кінна армія Семена Будьонного
  • 4, 6, 11, 14 кавалерійські дивізії

Розгром військ Антона Денікіна, Миколи Юденича та Євгена Міллера дозволив командуванню Червоної Армії кинути всі сили на польський напрямок. На північній двінсько-березинській ділянці (Західний фронт під командуванням Михайла Тухачевського) було зосереджено 12 піхотних дивізій з артилерією та бронепоїздами. 14 травня 1920 року вся ця армада пішла в атаку на ворожі позиції. На правому фланзі (ділянка фронту 60 км) діяла 15-та армія з шістьма піхотними та однією кавалерійською дивізіями (всього 35,7 тисяч багнетів і 2,4 тисячі шабель) Перевага 15-ї армії була переважною. Всій її артилерійській могутності протистояли лише 3-я та 5-та польські батареї. 19 травня на центральній ділянці почала наступ 16-та армія, але її атака швидко захлинулась. 15-та армія діяла за трьома різними напрямами, що призвело до розпорошення ресурсів. Новий наступ 27 травня також затих. 1 червня 4-та та частини 1-ї польських армій перейшли в наступ проти 15-ї армії і до 8 червня завдали їй важкої поразки. Червона армія втратила понад 12 000 бійців (майже третину свого складу). 28 травня під Бобруйском підрозділи познанської 14-ї піхотної дивізії захопили новий броньовик «Остін — Путилов» під назвою «Стєнька Разін». Бронеавтомобіль був перейменований на «Познанець» і продовжив війну вже у складі польської армії^[3].

У той же час на південній ділянці діяв нещодавно створений Південно-Західний фронт під командуванням Олександра Єгорова, який перейшов у наступ 26 травня. До складу фронту була включена 1-ша кінна армія Семен Будьонного (16,7 тис. шабель, 48 гармат, 6 бронепоїздів та 12 літаків). Ще 10 березня 1920 року командування РСЧА ухвалило рішення про перекидання її з Кавказу на польський фронт. Загальний план мав такі пріоритети:

а) головного удару завдати на Західному фронті; б) на Південно-Західний фронт покласти завдання активного сковування противника, посиливши його Кінною армією; в) Західний фронт, відволікаючи увагу і сили противника на Полоцькому та Мозирському напрямах, головний удар повинен завдати у напрямку Ігумен, Мінськ…^[4]

Армія вийшла з Майкопа 3 квітня 1920 року. А потім, розгромивши загони Нестора Махна в Гуляйполі, переправилася через Дніпро на північ від Катеринослава 6 травня. Після концентрації всіх частин в Умані, 27 травня 1-ша кінна армія атакувала Козятин, який захищала 13-та Прикордонна дивізія піхоти (колишня 1-ша дивізія польських стрільців) полковника Франтішека Пауліка. Після кількох невдалих спроб Будьонному вдалося намацати слабке місце у польській обороні. 5 червня він прорвав фронт під Самогородком і здійснив стрімкий наступ уже в тилу Війська Польського:

Тільки 5 червня, зосередивши всі свої сили на власному правому фланзі, командарму 1-ї кінної вдалося прорватися в тил противника на стику між 6-ю та 3-ю польськими арміями. Перша кінна армія наступала не в тил 3-ї польської армії, а на Бердичів та Житомир, минаючи також і потужний Козятинський вузол. 7 червня Житомир та Бердичів з їхніми складами були захоплені першою кінною армією, зате 3-тя польська армія отримала у своє розпорядження два цінні дні, а 6-та польська армія встигла забезпечити Козятинський вузол двома піхотними та однією кавалерійською дивізіями. Таким чином, поки що результати прориву першої кінної армії мали більш моральний, ніж стратегічний характер.^[4].

10 червня, через загрозу з боку Будьонного, 3-тя армія Едварда Ридз-Сміглий залишила Київ і вирушила в район Мазовії. Усі спроби Єгорова перешкодити відступу 3-ї армії закінчилися провалом. І група Голікова (дві стрілецькі дивізії та кавалерійська бригада), і дві дивізії зі складу 1-ї Кінної армії були пошматовані відступаючими польськими військами та відкинуті назад^[4].

9 червня 1920 року прем'єр Польщі Леопольд Скульський подав у відставку. 23 червня було сформовано уряд Владислава Грабського. 1 липня 3-тя дивізія піхоти Легіонів генерала Леона Бербецького завдала потужного удару по фронту 1-ї Кінної армії під Рівним. З флангу її мала підтримати 1-ша дивізія піхоти Легіонів Стефана Домб-Бернацького. Проте з якихось причин вона наказ про наступ не отримала. Поодинці ж упоратися з двома дивізіями буденівської армії Бербецькому не вдалося. 3-тя дивізія Легіонов була відкинута. 2 липня польські війська розпочали бій з усіма головними силами 1-ї Кінної армії. 4 липня частини РСЧА захопили Рівне, але 8 липня були вибиті звідти ударом із північного флангу силами 2-ї польської армії. Але й останній утримати місто не вдалося. 9 липня Рівного було залишено. А 10 липня до нього увійшли підрозділи першої кінної армії^[2].

Небезпечне становище, що склалося для Польщі, вимагало найрішучіших дій. 1 липня Сейм затвердив створення Ради Оборони Держави (РОД), до якої увійшли начальник держави та головнокомандувач Юзеф Пілсудський (він же голова Ради), Маршал Сейму, дев'ять депутатів Сейму, прем'єр-міністр та три представники Війська Польського (на вибір Головнокомандувача). Сейм поклав на Раду всю повноту влади в країні на час війни та завдання щодо її завершення. Тим часом, 4 липня Західний фронт перейшов у рішучий наступ на польські війська, змусивши їх відступити до Бугу. Головною метою Західного фронту була Варшава (див. також Варшавська битва 1920 року).

Успіхи Червоної армії визвали у Володимира Леніна ейфорію про очікуване встановлення радянської влади в Європі^[a]. Командування РСЧА передбачало швидку перемогу над Польщею та перспективу просування у Східну Пруссію, Румунію та Угорщину. Наприкінці липня 1920 року Ленін скликав представників лівих партій Європи на II Конгрес Інтернаціоналу для того, щоб підготувати їх до майбутніх подій^[6]. У залі проведення Конгресу було встановлено величезну карту, де прапорцями відзначалося просування Червоної армії на Варшаву. Ряд відомих членів ЦК, зокрема Йосип Сталін та Лев Троцький, заперечували проти походу на споконвічно-польські території, вважаючи, що це призведе до масового опору поляків. Про це попереджали й більшовики польського походження. Ленін же вважав, що польські «пролетарі» радісно зустрінуть Червону армію і виступлять проти свого «буржуазного» уряду. У результаті Червона армія у складі двох фронтів — Західного та Південно-Західного отримала наказ про рух на Варшаву і далі — на Берлін^[3].

Катастрофічна поразка РСЧА під Варшавою у серпні 1920 року поклала край планам Володимира Леніна на швидку совєтизацію Європи.

• Тухачевский М. Н., Поход за Вислу // Ю. Пилсудский. Война 1920 год. Москва., 1992.
• Мельтюхов М. И. Советско-польские войны. Военно-политическое противостояние 1918—1939 гг.
• Проф. Лех Вышчельский (1999). Киев 1920. Изд. «Беллона», Варшава ISBN 83-11-08963-9.
• Тадеуш Кутшеба. Киевская операция. Варшава, 1937.
• Роберт Сервис. Ленин. Биография = Robert Service. Lenin: A biography / Пер. с англ. Г. И. Левитан. — М. : Попурри, 2002. — 624 с. — 11 000 прим. — ISBN 985-438-591-4.