Київський вантажний тролейбус

Київський вантажний тролейбус
Виробництво
Проєкт, р	1976
Випускався, рр	1975 — 1993
Екземпляри	719
Розміри
Довжина	8-9.5 м мм
Ширина	2340 мм
Висота	670 мм
Місткість
Нормальна місткість (5 чоловік/м²)	2-8
Повна місткість (8 чоловік/м²)	9-10
Двигун
Потужність	110 (електродвигун) кВт
Київський вантажний тролейбус у Вікісховищі

Ки́ївський ванта́жний троле́йбус (КТГ) — марка вантажних тролейбусів (тролейвозів), що вироблялися на Київському заводі електротранспорту у 1978–1993 роках^[1]. Усього виготовлено понад 719 машин КТГ різних модифікацій, що використовуються у 80 містах пострадянського простору^[2], близько 140 із них перебувають на території України, хоча більшість із них списано: нині не працюють через значну застарілість, серйозні технічні проблеми або непотрібність^[3].

Проект випуску вантажних тролейбусів у Києві відносять приблизно до 1972 року^[1]. Прикладом послугував Ярославський моторний завод, що свого часу випускав тролейбуси марки «ЯТБ вантажний» із кузовами закритого вагонного типу та, в одній з модифікацій, із відкритим кузовом^[4].

Серійно тролейбуси КТГ почали випускатися з 1975 року, набувши найбільшої популярності у містах Радянського Союзу, таких як Москва (нині 24 машини), Чебоксари, Алмати, Київ, Донецьк. Протягом 1980-х були створені нові моделі — КТГ-2 (1980^[5]), КТГ-4 (1982^[6]) та КТГ-6 (1984), призначені для поливу автошляхів водою, вантажних цілей, ремонту доріг, контактних мереж або несправних пасажирських тролейбусів.

З 1990-х років виробництво КТГ припиняється через непотрібність цих машин і їх застарілість. Додатковою причиною припинення виробництва стала і заміна вантажних тролейбусів вантажівками техобслуговування, які вільніше пересувалися, не були обмежені контактними мережами. А в 2000-них роках КТГ використовуються епізодично: часто списуються через застарілість (деяким з них понад 30 років), або простоюють у тролейбусних депо, зрідка виїжджаючи на виклик.

Це 9-метровий вантажний тролейбус із кузовом вагонного типу, що випускався на Київському заводі електротранспорту у 1975–1991 роках.

Основним його призначенням було надання технічної допомоги зламаним пасажирським тролейбусам, проте він міг виконувати і простіші функції — наприклад, бути складом для продуктів харчування або підвозити легкі товари до магазинів.

Як і більшість вантажних тролейбусів, ця модель має два незалежних двигуна, електродвигун постійного струму, та дизельний двигун, об'єднаних через трансмісію.

Кабіна водія повністю відокремлена від багажного відсіку, у ній є два сидіння. Панель приладів невелика. На ній встановлено спідометр (остання позначка на ньому — «60 км/год»), вольтметр робочої напруги, ввімкнення/вимкнення фар, перемикач повороту і кнопка очищення скла склоочисниками. Двері відчиняються вручну як у вантажівці. У вагоні розміщені дві секції сидінь для робітників і пасажирів, одночасно тут може перебувати до 8 чоловік. Також тут зазвичай зберігається обладнання для ремонту. Двері назовні розташовані з лівого боку тролейбуса (вони вмонтовані для вивантаження великогабаритного обладнання). З лівого боку розташовано також паливний бак. Його місткість — 150 літрів. Максимальна швидкість тролейбуса — 65 км/год (лише від електричного двигуна).

Часто такі тролейбуси розфарбовувалися як стандарті технічні машини — у яскраві жовтий і червоний кольори. Тролейбус має лише 8 габаритних вогнів — дві фари середньої потужності спереду і 6 фар ззаду.

Робоча напруга  — 600 вольт.

Станом на 2016 рік в Україні таких тролейбусів КТГ-1 40 штук, але більша частина таких тролейбусів розкомплектована або у неробочому стані.

Вироблявся на Київському заводі електротранспорту у 1980–1993 роках^[7]. Має відкритий кузов напівфургонного типу (така конструкція призначена для перевезення негабаритних і довгих вантажів, наприклад, дощок, дверей). Ці машини непридатні для зберігання продуктів харчування.

Найчастіше КТГ-2 використовуються для буксування на жорсткому зчепленні пасажирських тролейбусів і мають більшу швидкість пересування, ніж КТГ-1 — 55-60 км/год.

Окрім відкритого кузова, КТГ-2 майже нічим не відрізняється за технічними характеристиками від попередника КТГ-1. Довжина тролейбуса — 9,2 м, ширина — 2,3 м, висота — 3,1 м. Штанги тролейбуса стали довшими, ніж у КТГ-1 через кріплення їх до кабіни. Їхня довжина сягає до 10 метрів. Тролейбус також має дизельний двигун, при роботі якого розвиває швидкість до 70 км/год . Витрати палива становлять 40 літрів на 100 кілометрів.

В Україні 37 таких тролейбусів, із них 21 — списаний^[8]. Найбільше тролейбусів КТГ-2 було у Вінниці та у Донецьку — по 5. У Вінниці усі 5 списано, у Донецьку 4 перебувають у робочому стані^[8]. КТГ-2 також розповсюджені у містах Росії: Москві, Санкт-Петербурзі, Орлі, Саратові, Брянську, Пермі, Таганрозі, Воронежі, Чебоксарах^[8].

До міста Йошкар-Оли тролейбус КТГ-2 випуску 1986 року був поставлений під номером «ТГ № 14», проте тривалий час не використовувався^[9]. Потім йому обрізали штанги і зробили з нього звичайну відкриту вантажівку і надали автомобільний номер. Тролейбус-вантажівка мав сильно деградовану підвіску і низьку швидкість, через що отримав прізвисько «колоша». Згодом воно перейшло і на інші КТГ-2. Нині він і досі курсує містом, бував у Новочебоксарську та Нижньому Новгороді^[10].

Випускався на Київському заводі електротранспорту у 1982–1992 роках^[11]. Це перший з КТГ, що має відкриті та великі вікна, він розрахований для перевезення дев'яти пасажирів. Сидіння розташовані так, як і у пасажирському автобусі. Машина не обладнана для перевезення стоячих пасажирів. Кабіна водія не відокремлена від салону. Тролейбус не розрахований на перевезення вантажів. Його функції — працювати як рухома їдальня або магазин для робітників. КТГ-4 став мобільнішим і швидшим за попередників — він витрачає менше палива у режимі роботи на дизельному двигуні; його максимальна швидкість на контактних мережах — 60 км/год, у дизельному режимі — 70 км/год. Ці тролейбуси також використовуються для зберігання продуктів у холодильниках і підігріву їжі на портативній плиті (яку при потребі можна виносити назовні).

В Україні тепер 5 тролейбусів КТГ-4, з яких 1 списано^[12]. 1 тролейбус перебуває у Мінську^[12].

Випускався у 1984–1993 роках на Київському заводі електротранспорту.

Основна функція цього тролейбуса — поливати автошляхи водою, адже ця модель обладнана під поливомийну. Також застосовується як тролейбус техдопомоги і буксирувальник^[13]. Тролейбус має двомісний оновлений салон (зокрема, оновлені крісла водія і пасажирів) і бак для води приблизно на 1000 літрів. Має ЛАЗівський кулер «Bosch». Максимальна швидкість у режимі електромотора — 55 км/год, у режимі на дизельному двигуні — 70 км/год.

Такі тролейбуси серійно не випускалися, і єдині зразки даної моделі працюють в Одесі під номерами ПМТ-1 і ПМТ-2 (акр. Поливомийний тролейбус).^[14]. Одна модель КТГ-6 перебуває у Вінниці у непрацюючому стані під порядковим номером  «ПМТ».

• КТГ-5 — вантажний тролейбус техдопомоги та технічного огляду контактних мереж, за конструкцією подібний до КТГ-1. Пофарбований у «технічні» кольори, іноді на ньому написано «Техдопомога».
• КТГ-7 — вантажний тролейбус, зроблений за принципом сідельного тягача, серійно не вироблявся. Один, списаний, перебуває у Львові.
• КТГ-8 — тролейвоз-рефрижератор.
• КТГ-9 — тролейвоз-самоскид, зроблений на кшталт дизель-тролейвоза.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Київський вантажний тролейбус

1. Самаратранс. КТГ-1:Спецвагони-тролейбуси [Архівовано 19 Травня 2009 у Wayback Machine.]
2. Одеські КТГ. Яке призначення КТГ? [Архівовано 30 Вересня 2008 у Wayback Machine.]

Ця сторінка належить до добрих статей української Вікіпедії.