Коваленко Віктор Володимирович
Віктор Володимирович Коваленко (нар. 5 серпня 1950, Дніпропетровськ) — український радянський яхтсмен та тренер, пізніше український та австралійський тренер із вітрильного спорту. На пострадянському просторі Віктора Коваленка називають «Кремінь», а в англомовних країнах — «medal-maker» (людина, яка робить медалі)[1], оскільки лише у складі збірної Австралії, за підрахунками Російської спілки вітрильного спорту, його вихованці здобули на Олімпійських іграх 12 комплектів нагород різного ґатунку.[2] БіографіяВіктор Коваленко народився 5 серпня 1950 року в Дніпропетровську. З 12 років він розпочав займатися вітрильним спортом, тренувався у Олександра Шелковникова. Від 1973 року Віктор Коваленко був членом збірної команди СРСР у класах яхт «Летючий голландець» і «Дракон». Разом із Валерієм Майданом у 1974 році Коваленко виграв чемпіонат СРСР у класі яхт «Летючий голландець». Проте вже в цьому році тимчасово припинив виступи у спорті, аби закінчити навчання у Миколаївському педагогічному інституті. Після завершення навчання Віктор Коваленко перейшов у клас яхт «470», в якому став чемпіоном СРСР разом із Михайлом Кудрявцевим. Проте пізніше збірна СРСР, в якій виступав Коваленко, була розформована через бойкот СРСР Олімпійських ігор 1984 року в Лос-Анджелесі, після чого Віктор Коваленко остаточно перейшов на тренерську роботу. Тренерська кар'єраУ 1983 році стало відомо, що на Олімпійських іграх 1988 року в програмі змагань з вітрильного спорту вперше будуть змагатися жінки у класі яхт «470». Тренувати жіночу команду доручили ще малодосвідченому тренеру Віктору Коваленку. Хоча в успіх новосформованої команди мало хто вірив, проте у 1988 році команда у складі Лариси Москаленко та Ірини Чуніховської здобула бронзову медаль Олімпійських ігор. Після розпаду Радянського Союзу Віктор Коваленко став тренером чоловічої та жіночої збірної України з вітрильного спорту в класі яхт «470». Грошей на розвиток вітрильного спорту виділялось дуже мало, тому тренерський штаб збірної вирішив зробити ставку саме на клас «470», для чого в Німеччині закупили дві яхти вартістю по 15 тисяч доларів кожна, та проведено забезпечення підготовки спортсменів.[3] Результатом цілеспрямованої підготовки став виграш золотих медалей у цьому класі чоловічим екіпажем у складі Євгена Браславця та Ігоря Матвієнка, жіночий екіпаж у складі Руслани Таран і Олени Пахольчик здобув бронзові медалі. За цей успіх Віктору Коваленку присвоєно почесне звання Заслуженого тренера України.[4] У 1997 році Віктора Коваленка обрали віцепрезидентом Федерації вітрильного спорту України.[5] Проте після 1997 року підтримка з боку держави вітрильного спорту значно зменшилась. У цей час Віктор Коваленко отримав пропозицію від федерації вітрильного спорту Австралії з пропозицією очолити збірну країни з вітрильного спорту. Тренер вирішив прийняти цю пропозицію, пізніше він також запросив на роботу до Австралії Євгена Браславця.[3] Незважаючи на переїзд до Австралії, Коваленко обирався віцепрезидентом Федерації вітрильного спорту України на період у 1998—2001 роках, та входив до тренерської ради Федерації вітрильного споту України.[6] Як головний тренер австралійської збірної Віктор Коваленко дебютував на літніх Олімпійських іграх 2000 року, які проходили в австралійському Сіднеї. На домашніх змаганнях обидва австралійські екіпажі в класі «470» — чоловічий у складі Тома Кінга і Майкла Тернбулла, та жіночий у складі Дженні Армстронг і Белінди Стовелл — здобули золоті медалі. Щоправда, на наступних іграх у 2004 році австралійські вітрильники не зуміли здобути нагород. Але вже на Олімпійських іграх 2008 року знову як чоловічий екіпаж у складі Натана Вілмота і Малкольма Пейджа, так і жіночий екіпаж у складі Ілайз Речічі і Тесси Паркінсон, здобули золоті медалі. На Олімпійських іграх 2012 року золоті медалі здобув чоловічий екіпаж у складі Метью Белчера і Малкольма Пейджа. Віктор Коваленко вирішив, що Олімпійські ігри 2016 року стануть для нього останніми в кар'єрі.[1] Його підопічні Метью Белчер та Вільям Раян здобули на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро срібні медалі. Таким чином, підопічні Коваленка здобули на Олімпійських іграх 6 золотих, 1 срібну та 2 бронзові нагороди. Після олімпіади 2016 Коваленко розпочав підготовку підопічних до олімпіади в Токіо-2020. Наразі в різних кутках світу тривають зйомки фільму про Коваленка за однойменною біографічною книгою Роджера Во про нього «Той, що продукує медалі: життя Віктора Коваленка»[7][8][9]. Нагороди і титули
РодинаВіктор Коваленко одружений, із дружиною познайомився у 1978 році, за професією дружина Коваленка — шкільна вчителька. У подружжя є син, який працює в будівельній фірмі, внук та внучка. У культуріВ Австралії у 2017 році видана книга «The Medal Maker: A Biography of Victor Kovalenko», в якій описується біографія українського тренера, який працює в Австралії. В Україні на 2018—2020 роки заплановано зняти документальний фільм про Віктора Коваленка «Кремінь» за участю кінематографістів Австралії, Китаю та Швейцарії.[11] Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
