Козирєв Микола Кузьмич
Микола Кузьмич Козирєв (7 квітня 1938, Заболотне Бєлиницького району Могильовської області, Білорусь — 21 лютого 2022, Вишгород Київської області[1]) — український правозахисник, філософ, громадсько-політичний діяч, народний депутат ВР СРСР, делегат I З’їзду народних депутатів СРСР (1989—1991). ЖиттєписНародився 7 квітня 1938 року в селі Заболотне Бєлиницького району Могильовської області Білорусі, білорус. Його батько загинув у радянсько-фінській війні в 1940 році. 1955 закінчив середню школу, у 1958 році закінчив гірничий технікум у Красному Лучі Луганської області. 1958—1961 перебував на строковій службі в радянській армії. Після демобілізації працював за фахом у шахті гірничим майстром. У 1970 році закінчив філософський факультет Ростовського університету. Працював викладачем філософії. Після розстрілу шахтарів у Новочеркаську в 1962 році Козирєв розклеїв на будівлі КДБ антирадянські листівки. Після переслідувань КДБ позбавлений викладацької роботи у вищому навчальному закладі[2]. Після того працював викладачем технічних та спеціальних дисциплін в професійно-технічних училищах. У 1989 році Микола Козирєв виграє вибори в Красному Лучі і стає депутатом I З'їзду народних депутатів СРСР. Був членом Міжрегіональної депутатської групи. Працював як правозахисник: у Комітеті з боротьби з організованою злочинністю й у Комісії з питань привілеїв і пільг — був заступником голови комісії. Зокрема, займався в рамках програми захисту прав потерпілих під час ядерних іспитів і під час розстрілу робітників у Новочеркаську в 1962 р. У 1997 заснував Луганський громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян і був його незмінним керівником[3]. Микола Козирєв був одним із засновників Української Гельсінської спілки з прав людини, неодноразово був членом Правління спілки і один дворічний термін — головою Правління[4]. Після початку російсько-української війни Микола Козирєв з дружиною Людмилою Олександрівною переїжджає до Києва, вони знімають квартиру, потім поселяються у Вишгороді. Від того часу головною справою стає допомога внутрішнім переселенцям[5]. Є автором понад 200 публікацій на теми захисту прав людини в різних виданнях Луганської області, України та іноземних виданнях[6][7]. Прощання з Миколою Козирєвим відбулося 23 лютого 2022 року в храмі Великомученика Пантелеймона у Вишгороді[8]. ПубліцистикаАбортивний час Януковича, або Чому я не пішов на вибори[9]. Нелюдське, занадто нелюдське[10]. Влада Homo Donetskus?[11] Пане президент, так хто ж убив Геннадія Конопльова?[12] Діалектика права і метафізика свавілля.[13] Про «еліти», рабів і людину праці.[14] 60 років без (?) Сталіна[15] Спіраль поразок[16]. ЛітератураКозирев Н. Публицистика. — Луганск, ООО "Виртуальная реальность". — 2008. — 260 с. ISBN 978-966-492-014-5 Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
