Консонанс

Консона́нс (від лат. consonantia — гармонія, співзвуччя) — звучання, яке сприймається як благозвучне, узгоджене поєднання звуків одночасно^[1]. В сучасній теорії музики до консонансів належать такі інтервали: прима, мала та велика терції, кварта, квінта, мала та велика сексти та октава.

З погляду акустики, консонансом є співзвуччя, співвідношення частот звукових коливань тонів якого є відношенням невеликих чисел, наприклад ${\displaystyle \ 2:3}$ — квінта, або ${\displaystyle \ 4:5}$ — велика терція (у натуральному строї, не в рівномірно-темперованому). Музичні звуки крім основного тону мають зазвичай гармонічні обертони. У консонансів деякі обертони звучать в унісон. Консонантність може бути кількісно визначена як доля спектральних компонентів, що збігаються, до загальної кількості спектральних компонентів, що діють на рецептор, тобто ${\displaystyle K=(m+n)/2mn}$^[2].

Коефіцієнт збігів має, зокрема, наступні значення для деяких інтервалів (як зниження консонантності)^[2]:

Протилежністю консонансу є дисонанс.

• Музичний інтервал
• Музичний звук
• Консонанс і дисонанс
• Вид консонансу