Контактне зварювання

Конта́ктне зва́рювання — зварювання тисненням із попереднім нагріванням з'єднуваних поверхонь заготовок теплом, що виділяється в місцях їхнього контактування під час проходження електричного струму^[1].

Контактне зварювання об'єднує велику групу способів зварювання, загальними ознаками яких є нагрівання заготовок від пропускання електричного струму та які перебувають під впливом зовнішнього зусилля, що забезпечує їх взаємне притискання. Отже вводиться два види енергії: теплова від проходження струму та механічна.

Тиск при контактному зварюванні забезпечує формування стійкого контакту з певними характеристиками або деформування зони зварювального з'єднання з метою покращення структури зони шва та зменшення напружень і деформацій. Доля енергії, яка витрачається на створення тиску в зоні зварювання становить лише декілька відсотків від її загальної кількості, яка вводиться в з'єднання.

Принципові можливості ведення процесу при контактному зварюванні такі:

• з нагрівом металу до високопластичного стану без плавлення;
• з плавленням металу в зоні зварювання й утворенням литої структури (литого ядра).

В промисловості використовують обидва способи, але зварювання з плавленням енергетично вигідніше, тому, що опір перехідного контакту більший і це визначає меншу потребу зварювального струму. Крім того існує більша гарантія утворення якісного з'єднання, тому що лите ядро зручніше контролювати. Використовують контактне зварювання лише для зварювання металів. Основним джерелом енергії є теплота, яка виділяється в зоні контакту при проходженні електроструму, за рахунок того, що опір в цій зоні вищий ніж опір основного металу.

Загальна кількість теплоти Q, яка виділяється в електричному контакті, відповідно до закону Джоуля-Ленца визначається за формулою:

${\displaystyle Q\ =\ I^{2}Rt}$ ,

де I — струм, який проходить через контакт, А; R — контактний опір, Ом; t — тривалість контакту, с.

Електричний опір металу малий і становить, приблизно, десятки мікроом, тривалість контакту — долі секунди (для запобігання газонасичення металу). Тому, для виділення достатньої кількості енергії при контактному зварюванні потрібно використовувати значний струм та специфічне обладнання.

До різновидів контактного зварювання належать^[1]: стикове, точкове, рельєфне, шовне.

1. Любич О. Ӣ. Обладнання і технологія зварювального виробництва: навч. посіб. / О. Й. Любич, В. М. Радзієвський, А. Ф. Будник. — Суми: Сумський державний університет, 2013. — 229 с. — ISBN 978-966-657-467-4
2. Патон Б. Е., Лебедев В. К. Электрооборудование для контактной сварки. — М.: Машиностроение, 1969. — 440 с.
3. Кучук-Яценко С. И., Лебедев В. К. Контактная стыковая сварка непрерывным оплавлением. — К.: Наук. думка, 1976. — 212 с.
4. Технология и оборудование контактной сварки. Учебное пособие для машиностроительных и политехнических втузов по специальности «Оборудование и технология сварочного производства» /Под ред. Б. Д. Орлова — М.: Машиностроение, 1975. — 536 с.
5. Кабанов Н. С. Сварка на контактных машинах. — М.: Высш. шк., 1979.- 215 с.

• Контактне зварювання // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 112. — ISBN 978-966-7407-83-4.
• Контактне зварювання [Архівовано 16 лютого 2011 у Wayback Machine.] — матеріал сайту k-svarka.com [Архівовано 13 грудня 2010 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття зі зварювання. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.