Стикове зварювання Стикове́ зва́рювання або стикове́ конта́ктне зва́рювання — контактне зварювання, під час якого з'єднування відбувається по стичних поверхнях з'єднуваних заготовок[1]. Поділяють на зварювання оплавленням і зварювання опором[1]. При зварюванні опором торцеві поверхні деталей обробляють, деталі підводять одна до другої встик і вмикають струм. Після нагрівання металу в місці контакту до пластичного стану збільшують осьове зусилля. У стику відбувається пластична деформація, з'єднання утворюється без розплавлення металу. Цим способом не завжди вдається забезпечити рівномірне нагрівання деталей великого перетину по всій площі і досить часто видалити зі стику деталей окисні плівки. Тому стикове зварювання опором застосовують тільки для з'єднання деталей малого перетину (до 200…300 мм²): дротів, труб, прутів з низьковуглецевих сталей.  При зварюванні оплавленням деталі притискають одна до іншої, з дуже малим зусиллям при ввімкненому зварювальному трансформаторі. Окремі контакти поверхонь миттєво оплавляються, виникають нові контакти, які оплавляються теж. Під дією електродинамічних сил рідкі прошарки металу оплавлених контактів разом з окислами і забрудненнями викидаються зі стику деталей. Поверхні поступово оплавляються, після чого зусилля стиску різко збільшують — відбувається осадка. При цьому протягом 0,1 с через стик ще пропускають струм. Рідкий метал разом із залишковими окислами, витісняється із зони стику в ґрат — з'єднання утворюється між твердими, але пластичними поверхнями. При зварюванні оплавленням хімічно активні зони металів у місцях з'єднання захищають інертними газами. За допомогою стикового зварювання з'єднують прути, профільний прокат, труби по всій площі їхніх торців, стрічкові пилки. ПриміткиДжерела
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
