Континентальні кельтські мови — сучасне найменування підгрупи у складі кельтських мов, нині повністю вимерлих, поширених раніше в континентальній Європі. Континентальні кельтські мови протиставляються острівним кельтським, поширеним на Британських островах (нині Велика Британія і Ірландія). Область поширення континентальних кельтських мов включала Галію, Іберію, альпійську зону (нині Австрія, Чехія, Швейцарія), узбережжя Адріатичного моря і навіть частину Малої Азії (Галатія). Носії мов були асимільовані в перші століття від Р. Х. в основному носіями італійських і германських мов.
Ряд кельтологів вважає поділ кельтських мов на континентальні й острівні не генетичним, а союзним, і пропонує як альтернативний поділ на P-кельтські та Q-кельтські мови (з еволюції пракельтського звуку kw у початковій позиції).
Мови, засвідчені пам'ятками
З десятків кельтських мов і діалектів, що імовірно існували в античному світі, пам'ятниками та глоссами засвідчені тільки чотири:
лепонтійська мова (VII—III ст. до Р. Х.)[1] що існувала на півдні Альп. Іноді розглядається як ранній діалект галльської мови. Представлений низкою написів і топонімів.
галльська мова (III ст. до Р. Х. — близько VII ст. по Р. Х.)[1] була поширена на території Галії. Відзначено два діалекти: цизальпійський (з боку Італії) і трансальпійський (з боку Франції). Представлений низкою написів, а також збереженими у класичних авторів топонімами і найменуваннями племен. Можливо, є субстратом для бретонської мови .
галатська мова (III ст. до Р. Х. — IV ст. Р. Х.) була поширена у Галатії — історичної області Малої Азії поблизу сьогоденного міста Анкара. Класичні автори відзначали близькість даної мови до галльської.
кельтіберська мова (зникла до I ст. до Р. Х.)[1] — існувала на північному сході стародавньої Іберії, між річками Дуеро, Тахо, Хукар, Турія та Ебро. Засвідчена приблизно 200 написами іберським письмом і топонімами.
галлецька мова — засвідчена лише топонімами та власними іменами.
З набагато меншим ступенем впевненості до континентальних кельтських різні автори відносять ще дві мови:
норицька мова (IV ст. до Р. Х. — I або II ст. по Р. Х.), представлена двома вкрай короткими написами з Австрії та Словенії, а також, можливо, топонімами. Назва іноді використовується як узагальнювальна для кельтських діалектів, що існували в центральній та східній Європі.
лузитанська мова (зникла до II ст. по Р. Х.), індоєвропейська, але, можливо, не кельтська, хоча і схожа з ними. Ряд дослідників відносять лузитанську мову до італійських. Ця мова була поширена на території між ріками Доуро та Тагус, наразі Португалія і частина Іспанії. Представлена нечисленними написами та топонімами.
Використання терміна
Термін «континентальні кельтські мови» був введений для протиставлення острівним кельтським мовам. І хоча більшість дослідників відзначають спільність острівних мов[7][8][9][10], що мають спільні лінгвістичні інновації, з приводу спорідненості континентальних кельтських мов такої ж упевненості немає — швидше, дана група є поліфілетичною, утвореною за принципом невходження до складу острівних мов. Зважаючи нечисленність збереженого лінгвістичного матеріалу з усіх континентальних кельтських мов проведення історико-лінгвістичного аналізу, заснованого на порівняльному методі, є проблематичним. Деякі дослідники об'єднують галльську мову з бритською підгрупою в складі кельтських мов.
Більшість континентальних кельтських мов належать до P-кельтських мов, за винятком кельтіберської, що входить до складу Q-кельтських мов.
Бретонська мова: виняток з правила
Хоча бретонська мова протягом більш ніж тисячоліття існує в континентальній Європі, проте вона не відноситься до континентальних кельтських мов. За своїми характеристиками вона входить до складу бритської гілки кельтських мов, у складі якої також валлійська, корнська і ряд інших мов, хоча у ваннських діалектах іноді передбачається наявність галльського субстрату[11]. Франсуа Фальхюн розглядав бретонську мову як нащадок галльської, проте його точка зору відкидається більшістю лінгвістів.
↑Wodtko, Dagmar S (2010). Celtic from the West Chapter 11: The Problem of Lusitanian. Oxbow Books, Oxford, UK. с. 360—361. ISBN978-1-84217-410-4.
↑Koch, John T (2010). Celtic from the West Chapter 9: Paradigm Shift? Interpreting Tartessian as Celtic. Oxbow Books, Oxford, UK. с. 292—293. ISBN978-1-84217-410-4.
↑Cowgill, Warren (1975). The origins of the Insular Celtic conjunct and absolute verbal endings. У H. Rix (ред.). Flexion und Wortbildung: Akten der V. Fachtagung der Indogermanischen Gesellschaft, Regensburg, 9.–14. September 1973. Wiesbaden: Reichert. с. 40—70. ISBN3-920153-40-5.
↑McCone, Kim (1991). The PIE stops and syllabic nasals in Celtic. Studia Celtica Japonica(англ.). 4: 37—69.
↑McCone, Kim (1992). Relative Chronologie: Keltisch. У R. Beekes, A. Lubotsky, and J. Weitenberg (eds.) (ред.). Rekonstruktion und relative Chronologie: Akten Der VIII. Fachtagung Der Indogermanischen Gesellschaft, Leiden, 31. August–4. September 1987(нім.). Institut für Sprachwissenschaft der Universität Innsbruck. с. 12—39. ISBN3-85124-613-6.
↑Schrijver, Peter (1995). Studies in British Celtic historical phonology. Amsterdam: Rodopi. ISBN90-5183-820-4.
