3(15) листопада 1848 року, через три місяці після народження останньої дитини, померла мати Григорія. По її смерті доглядати та виховувати дітей (двох хлопчиків і двох дівчаток віком від півтора до семи років) узялася її старша сестра — Прасковія Степанівна Чернявська[3]. Григорій, його брат Петро, сестри Олена та Олександра все життя згадували тітку з глибокою пошаною, любов'ю та вдячністю, як надзвичайно розумну, добру, справедливу людину, лагідну та з сильним характером[4].
Навчався в Полтавському кадетському корпусі, але двічі кидав навчання і лишився з домашньою освітою, як сестри Олена та Олександра.
Дядько Григорій — двічі втікав з полтавського кадетського корпусу, куди його одвозили, а потім залишився, як і сестри, при домашній освіті. Увесь вік дуже кохався у всякому майструванні та агрономії і не мав ані найменшого нахилу до військової кар'єри. Лише був дуже хороший стрілець і мисливий з нього (так само, як і наш батько, це вже було од їхнього батька, що до самої смерті в глибокій старості був хороший стрілець та вершник). Цей «дядя Гриша» був добряча, весела, глибоко благородної вдачі людина. Всі ми його дуже любили, особливо троє старших: Міша, Леся і я, бо краще його знали, більше бачили.
Далі Григорій Антонович служив мировим посередником волосного суду в м. Більську на Городненщині та в Полонному. Був членом церковнопарафіяльного попечительства з будівництва Хрестоводвиженської церкви в Полонному.
Григорій Косач залишив у Полонному добру пам'ять про себе. Про це засвідчують спогади старожилів, які 1967 року записував краєзнавець Анатолій Сваричевський, досліджуючи перебування Лесі Українки в Полонному. Так, Марія Степанівна Костелецька (1882 року народження) розповіла таке [9]:
Мій батько працював у селі Варварівка в княгині Гагаріної. Княгиня дозволила йому побудувати хату на поміщицькій землі. Але через деякий час вона продала свої землі іншому панові. Той звелів батькові забиратися геть. Батько почав судитися і розорився. У цій справі на допомогу батькові прийшов Григорій Антонович Косач. Він як побачив, що треба викидати на вулицю сім'ю з дітьми, то аж в самого сльози на очах з'явилися. Сів він на призьбі і довго сидів та слухав розповіді батька. Відтоді Григорій Антонович прихильно ставився до нашої сім'ї. Не без допомоги Косача, наша родина придбала оселю навпроти його будинку.
Григорій Косач любив природу, вивчав рослинний і тваринний світ Волині. У квартирі в нього стояли опудала птахів і тварин: орлів, диких кіз, кабанів[10].
1893 року його будинок в Полонному відвідала Леся Українка, племінниця Григорія Антоновича. 1971 року на колишньому будинку Косача в Полонному (тепер це приміщення ЗОШ I–II ступенів № 5) встановлено пам'ятну дошку[11]. Обставини цієї поїздки такі. Навесні 1893 року Леся Українка з Колодяжного писала Михайлові Драгоманову в Софію:
Весна, хоч і поганенька, мене дуже поправила, а то зимою, як то звичайно, мені приходилось часто погано. Тепер я повернулась на літній стрій і вже думаю, куди б то насамперед поїхати. Хочу в кінці мая рушити з тіткою до Полонного….
У Полонному ми були тільки біля пам'ятника [14] та в Новоселиці, а в Миропілля дядько одного дня збирався нас повезти, та коней не було. В Новоселиці дядько взяв у палаці картину, щоб Тося змалював… В Полонному ми не купалися, бо одно те, що вода ще холоднувата (16 градусів), а друге, що там по більшій частині з берега одразу «прикро» і хто не конечне плаває, то й страшно. Є і добрі місця, але зате вони далеко від дядькової хати. Дядько вмовляв нас, щоб ми зоставалися у нього, а він нам найме коня возити нас до купання, та я подумала, що так не варт зоставатися, бо і коня трудно найняти і сторона полонська мало чим сухша і тепліша від колодяженської.
Був одружений з Марією Михайлівною. Ольга Косач-Кривинюк писала про неї: «Була вона жінка нам несимпатична всією своєю вдачею, надто ж тим, що робила багато прикростей нашому любому дяді Гриші»[15]. Родина Григорія та Марії мала сина, який помер у дитячому віці. Невдовзі дружина залишила його заради П. І. Немоловського.
Останні роки життя
З 1900 року за віком подав у відставку і після виходу на пенсію, оселився в Києві неподалік від родини брата Петра на вул. Маріїнсько-Благовіщенській. Коли в ніч з 17 на 18 січня 1907 року в Києві заарештували Лесю Українку та її сестру Ольгу й доставили їх у Либідське поліцейське відділення, статський радник у відставці Григорій Косач, який «жодного високого становища не мав, не мав ніяких протекцій у високих сферах», наступного ранку негайно вирушив виручати племінниць[16]. Проте їх уже відпустили, взявши підписку про невиїзд[17]. З братом Петром та його родиною завжди був у близьких стосунках.
Вийшовши у відставку невдовзі одружився з Антоніною Іванівною, виховував підкинутого хлопчика Бориса, на схилку літ жив у Мглині.
Григорій Косач помер близько 1916 року на хуторі «Пасіка» біля Мглина[18].
