Кочубей Лев Вікторович

Кочубей Лев Вікторович
Народився	28 квітня 1810(1810-04-28)
Помер	10 лютого 1890(1890-02-10) (79 років)  Ніцца
Поховання	Російський цвинтар Кокад
Діяльність	офіцер
Alma mater	Пажеський корпус
Військове звання	полковник
Рід	Кочубеї
Батько	Кочубей Віктор Павлович
Мати	Марія Кочубей (Васильчикова)
Брати, сестри	Sergey Victorovich Kochubeyd, Vasiliy Viktorovich Kochubeyd, Mikhail Kochubeyd і Строганова Наталя Вікторівна
У шлюбі з	Кочубей Єлизавета Василівна
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Лев Вікторович Кочубей (28 квітня 1810^[1] — 10 лютого 1890)^[2][3] — малоросійський (український) аристократ й державний діяч Російської імперії. Засновник і перший президент Полтавського сільськогосподарського товариства (1865–78), полтавський губернський маршалок дворянства (1853–1859), дійсний таємний радник.

Походив з роду Кочубеїв. Народився 28 квітня 1810 в родині графа Віктора Кочубея і статс-дами Марії Васильчикової.

Хрещений 28 квітня в церкві Св. Дванадцяти апостолів при Головному управлінні пошти й телеграфів, в хрещенні отримав ім'я Терентій на ім'я свого хрещеного батька, рядового гренадерського полку Терентія Лапіна, але ніколи його не використовував.

З Пажеського корпусу в 1828 вступив на службу корнетом до Кавалергардського полку Його Величності; з 1830 року — поручик.

Під час польського повстання в червні 1831 був призначений ад'ютантомгенерал-ад'ютанта Петра Палену; відзначився при взятті штурмом передових варшавських укріплень і міського валу, за що був нагороджений орденом Володимира 4-го ступеня з бантом (19.05.1832). У 1834 призначений ад'ютантом командувача Гвардійським корпусом князя Михайла Павловича; в 1836 — штабс-ротмістр.

У 1837 вийшов у відставку в чині полковника. Після звільнення з армії 10 років Левко Кочубей жив у своєму маєтку в Диканьці, займаючись сільським господарством.

Одружився 1 листопада 1839 зі своєю троюрідною племінницею Єлизаветою Кочубей, донькою таємного радника Василя Кочубея.

У 1844 замовив архітекторові Роману. Кузьміну будівництво особняка в Санкт-Петербурзі (Сергіївська вулиця, 30; нині вулиця Чайковського). Особняк будувався два роки, закінчував проєкт архітектор Гаральд Боссе.

У 1846 Кочубей приїхав до Петербурга і вступив на службу до Міністерства юстиції в чині колезького радника. Недовго проживши в своєму новому особняку, Левко Кочубей продав його графу Григорію Строганову.

За найвищим повелінням Левко Кочубей ревізував судові установи Орловської, Курської, Воронезької і Тамбовської губерній, а пізніше канцелярію герольдії Урядового сенату, за що був нагороджений чином статського радника, був потім членом консультацій при міністерстві юстиції.

У 1853—1859 роках Левко Кочубей обирався на посаду Полтавського губернського маршалка шляхти. Був першим головою полтавського сільськогосподарського товариства.

У 1859, коли залишив посаду Полтавського губернського маршалка шляхти, був нагороджений чином таємного радника. З початком Кримської війни взяв активну участь у формуванні ополчення. За словами графа С. Д. Шереметєва:

… он был в своём роде замечательный тип. Львиная голова, «нос протижовен», величавая осанка. С женой он говорил торжественно и величал её Мадам де Кочубей.

Наприкінці життя Лев Кочубей назавжди виїхав до Ніцци, де оселився у новозбудованому у 1878 на замовлення дружини Єлизавети палаці. Тут він і помер 29 січня 1890 від емболії. Похований на Цвинтарі Кокад в Ніцці; тут же була похована і його дружина. Мав позашлюбного сина Віктора Гриценка (1854–1893), який служив при російському посольстві в Константинополі.

• Павловський І. Ф. Полтавці: Ієрархи, державні і громадські діячі і благодійники

• Левко Кочубей
• Кочубеї і Санкт-Петербург [Архівовано 8 вересня 2019 у Wayback Machine.]