Красіков Вадим Миколайович

Красіков Вадим Миколайович
рос. Вадим Николаевич Красиков
Народився	10 серпня 1965(1965-08-10) (59 років)  Кенестобе, Район Байдібека, Туркестанська область, Казахська РСР, СРСР
Країна	Росія
Діяльність	агент, вбивця, шпигун
Галузь	спецслужба[d][1] і політичне вбивство[d][1]
Знання мов	російська[1]
Військове звання	полковник
Медіафайли у Вікісховищі

Вадим Миколайович Красіков (народився 10 серпня 1965 селі Кенестобе Чимкентської області Казахської РСР) — офіцер російських спецслужб, засуджений у Німеччині до довічного ув'язнення за вбивство Зелімхана Хангошвілі на території Німеччини у 2019 році. Діяв під ім'ям Вадим Соколов^[2].

1 серпня 2024 року повернувся до Росії після міжнародного обміну ув'язненими^[3].

Вадим Красіков народився 10 серпня 1965 року в селі Кенестобе Казахської РСР^[4], служив у військах спеціального призначення, жив в Іркутську та в Москві, був двічі одружений, у нього троє дітей^[5]. Ветеран афганської війни^[5].

За заявою The Wall Street Journal, західні розвідки припускали, що Красіков був особистим охоронцем Путіна, імовірно їх зв'язки сягають того часу, коли Путін був заступником мера Санкт-Петербурга. Вони разом відвідували стрільбище^[5].

Друга дружина Красікова Катерина Александрова народилася в Харкові, її родичі, які проживають в Україні, надали слідству ряд фотографій, які сприяли впізнанню Красікова, а чоловік її сестри виступив у Берліні на суді. Він заявив, що Красіков справляв враження військового, його дружина нібито бачила у нього посвідчення співробітника російської ФСТ, нібито кілька років тому він отримав звання полковника^[6].

У 2014 році Красіков був заявлений російською поліцією в розшук через Інтерпол як підозрюваний у причетності до вбивства; у 2015 році розшуковий ордер був відкликаний, проте фотографія Красікова збереглася в базі даних Інтерполу і також послужила його впізнанню. Згідно з інформацією незалежних розслідувачів, приводом для розшуку стало вбивство підприємця Альберта Назранова, яке відбулося в Москві 19 січня 2013 року, до якого вбивця під'їхав на велосипеді^[4].

За неперевіреними даними у 2007 році Красіков та два його спільники, чинні співробітники ФСБ, розстріляли голову товариства підприємців та міського депутата Костомукші Юрія Козлова. У 2014 році спільники були затримані^[7]. Також Красіков був основним підозрюваним у справі про вбивство підприємця Альберта Назарова з Нальчика, якого застрелили в Москві в ніч проти 19 січня 2013 року^[8][9]. Пізніше всі підозри щодо Красікова були зняті, через брак доказів.

У 2019 році за документами на ім'я Вадима Соколова Красіков в'їхав до Франції, звідки через Польщу перебрався до Берліна. Згідно з матеріалами суду, 23 серпня того ж року Красіков убив у Берліні чеченського польового командира Зелімхана Хангошвілі, який воював у Другій чеченській війні на боці збройних сил ЧРІ, який пізніше співпрацював зі спецслужбами Грузії й перебрався до Німеччини. Він під'їхав до нього ззаду велосипедом і тричі вистрілив у Хангошвілі, вбивши його на місці, потім викинув у води річки Шпрее пістолет і велосипед, зняв перуку і швидко переодягся. Двоє підлітків, які випадково помітили ці підозрілі дії, викликали поліцію, і Красіков був затриманий ^[10][11].

У грудні 2019 року розслідування злочину було передано до Федеральної прокуратури ФРН — як зазначає преса, це зазвичай відбувається у тих випадках, коли є підстави припускати участь у злочині спецслужб іншої держави ^[12].

7 жовтня 2020 року у Вищому земельному суді Берліна розпочався процес у цій справі, і представник Федеральної прокуратури Рональд Георг заявив про те, що вбивство було скоєно за завданням державної влади Російської Федерації^[13]. Такого ж висновку дійшов за підсумками очільник судового процесу суддя Олаф Арнольді, який при винесенні вироку 15 грудня 2021 року заявив:

Мотивами Російської Федерації були помста та відплата. Крім того, такий злочин мав стати публічним сигналом… Це не що інше, як державний тероризм ^[12].

Сам Красіков протягом процесу наполягав на тому, що справді є Вадимом Соколовим, інженером-будівельником із Брянська^[14].

За даними Wall Street Journal, ще до винесення вироку Красікову, Путін просив секретаря Ради безпеки Росії Миколу Патрушева «вивчити можливість обміну ув'язненими для звільнення Красікова». Пізніше, посилаючись на джерела в урядах західних країн, видання повідомляло про залаштункові переговори, які Росія веде із Заходом, намагаючись повернути Красікова до Росії^[15].

У липні 2022 року РФ попросила включити Вадима Красікова до списку для обміну^[16][17]. До цього прохання приєдналася влада США, але Німеччина не погодилася, вказавши на тяжкість злочину Красікова^[18]. У грудні 2022 року РФ намагалася обміняти Красікова на американця Пола Уілана, але безуспішно^[19][20].

За даними The Wall Street Journal, чиновники кількох країн вважали, що багатостороння угода щодо обміну російських громадян, затриманих у західних країнах, на громадян західних країн, що утримуються в Росії, а також на російських дисидентів на кшталт Олексія Навального, можлива^[21]. У 2024 році в інтерв'ю Такеру Карлсону президент Росії Володимир Путін визнав бажаність обміну Красікова, заявивши, що «ця людина за патріотичними спонуканнями ліквідувала бандита в одній з європейських столиць»^[22][23].

На думку журналіста «BILD російською» Філіпа Пятова^[de], Росія брала участь у переговорах між Німеччиною та США щодо обміну Красікова на Пола Вілана, Олексія Навального^[24][25] і журналіста Евана Гершковича^[26][27][28]. Однак ні російські, ні американські, ні німецькі офіційні особи не підтвердили факту ведення подібних переговорів; при цьому деякі засоби масової інформації США і Німеччини з посиланням на анонімні джерела повідомили про те, що такі переговори, нібито, велися, але розійшлися в оцінках того, на якій стадії ці переговори перебували, і зійшлися в тому, що остаточної згоди сторони в жодному разі не дійшли^{[29][30][31][32]}. Після оприлюднення заяви Пєвчих про те, що Навального мали обміняти на Красікова^[33], новинне агентство «Рейтер» з посиланням на анонімне джерело в офіційних колах Росії повідомило, що Навальний і його дружина Юлія, нібито, були в курсі подібних переговорів і були згодні на обмін Олексія на Красікова^[34], хоча сам Навальний за життя ніколи про це не заявляв і не демонстрував обізнаності щодо подібних переговорів, і його дружина також не підтвердила обставин, наведених у повідомленні «Рейтер». Пізніше видання «Politico», яке переговорило з двома високопоставленими американськими чиновниками, повідомило, що переговори щодо можливого обміну Навального на Красікова велися суто між США і Німеччиною, а Росії з цього приводу не було надіслано жодної — навіть неофіційної — пропозиції, а заява Пєвчих про затвердження якогось плану обміну не відповідає дійсності^[35]. 17 березня 2024 року Владимир Путін, відповідаючи на запитання американського журналіста, сказав, що незадовго до смерті Навального йому [Путіну] було повідомлено, що існує ідея про обмін Навального на деяких російських громадян, які утримуються у в'язницях у західних країнах, на що сам він [Путін] дав схвалення^[36]; наступного дня Дмитрій Пєсков уточнив, що будь-яких офіційних перемовин щодо цього питання не проводили та будь-якої угоди не укладали, і Путін дав згоду лише на саму ідею подібного обміну^[37].

1 серпня 2024 року Красіков увійшов до списку на обмін ув'язнених між Росією та Заходом, у ніч на 2 серпня повернувся до Росії^[38][39][40].

Німецька влада не помилувала засудженого довічно та звільненого росіянина Вадима Соколова (Красікова), його депортували з країни. Про це повідомляє німецьке видання Die Welt. Відповідно до законодавства ФРН, помилування при довічному тюремному терміні може бути здійснено лише в тому випадку, якщо засуджений провів в ув'язненні не менше 15 років. Видання зазначає, що росіянина міг помилувати федеральний президент Франк-Вальтер Штайнмаєр⁣, але в канцелярії розповіли, що він не отримував такого прохання, тому уряд вибрав варіант з депортацією.

Красіков був депортований за рішенням імміграційної служби міста Нижній Баварії, де він відбував термін. Федеральний генпрокурор висловився проти звільнення громадянина РФ, але Мін'юст ФРН вплинув на підсумкове рішення^[41].

Зі спільного розслідування «The Insider», «Bellingcat» і «Der Spiegel» випливає, що Красіков служив у спецназі ФСБ «Вимпел» і разом з двома напарниками по спецпідрозділу брав участь як мінімум у двох вбивствах на замовлення в Росії ^[15][42][43].

2 серпня 2024 року Кремль визнав службу Красікова у ФСБ Росії. Як повідомив Дмитро Пєсков, Красіков служив у підрозділі «Альфа» з охоронцями Путіна^[44].

• Убийство специального назначения. Новая Газета. 7 грудня 2019.
• Киллер на велосипеде. The Insider. 3 грудня 2019. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |accessyear= (можливо, |access-date=?) (довідка)
• Christopher F. Schuetze (15 грудня 2021). Russian Is Convicted in Murder of Chechen Man in Berlin Park (англ.). New York Times. Процитовано 2 серпня 2024.
• Neil MacFarquhar (1 серпня 2024). Who Is the Russian Assassin Freed as Part of a Sweeping Prisoner Swap? (англ.). The New York Times. Процитовано 2 серпня 2024.