Кривцов Максим Олександрович
Макси́м Олександрович Кривцо́в[2] (позивний «Далі»; 22 січня 1990, м. Рівне — 7 січня 2024, Харківська область[3][4][5]) — український поет, фотограф, громадський діяч, доброволець, військовослужбовець, молодший сержант Збройних сил України[2], учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2024, посмертно). Життєпис Народився 22 січня 1990 року в Рівному. Його батько був продавцем преси, мати — шкільним бібліотекарем. Навчався в Рівненських загальноосвітніх школах № 23 та № 28. Орієнтовно 10 років займався плаванням. Закінчив технікум технологій і дизайну міста Рівного за спеціальністю «Виробництво нетканих текстильних матеріалів»[1][6][7]. 2014 року закінчив Київський національний університет технологій та дизайну, де вивчав проєктування взуття та шкіряних виробів. Працював на Рівненській фабриці нетканих матеріалів, продавцем-консультантом, помічником майстра ательє, фотографом та SMM-ником проєкту «Строкаті єноти»[1][6][7]. Учасник Революції гідності. Від 2014 — на фронті як доброволець; учасник АТО/ООС. Брав участь у бойових діях у складі 5-го батальйону ДУК «Правий сектор» (2014—2015), згодом — старший кулеметник у Бригаді швидкого реагування Національної гвардії України (2016—2019). Після демобілізації: контент-менеджер Центру реадаптації та реабілітації учасників АТО та ООС «ЯРМІЗ» та копірайтер Veteran Hub[6]. З початком повномасштабного російського вторгнення знову вступив до лав Збройних сил України[6]. Служив кулеметником в ССО. Учасник боїв за Київщину, Харківщину, Херсонщину, Луганщину і Донеччину[7]. Разом з Максимом 7 січня 2024 року загинув і його рудий кіт, якому він присвятив вірш[6][8]. 11 січня відбулося прощання з військовим у Михайлівському Золотоверхому соборі, а потім на Майдані Незалежності в Києві[9]. Похований 12 січня в рідному місті Рівне на Алеї Героїв кладовища «Нове» («Молодіжне»)[10]. ТворчістьВірші писав з підліткового віку[1]. Друкувався в збірках із творами інших авторів — «Книга Love 2.0. Любов і війна», «Там, де вдома: 112 віршів про любов та війну», «Колискова 21-го століття Vol. 1: що тебе заколисує?»[6]. Захоплювався фотографуванням[3]. Пісні на поезії Максима виконує український гурт «Yurcash» — «Панівна висота», «Він в ЗСУ, вона в ТрО», «Жовтий скотч» (звучить у фільмі «Наші Котики»)[6]. 2023 року видав авторську збірку поезій «Вірші з бійниці», яку було визнано однією з найкращих українських книжок 2023 року за версією українського ПЕН[6][11]. У травні 2024 року в Мистецькому цоколі Рівненської обласної філармонії відкрито посмертну фотовиставку «Далі: я поверну собі своє життя». З 7 по 22 січня 2025 року фотовиставка «Далі: я поверну собі своє життя» експонувалася у Харкові. Виставка складалася з 24 фоторобіт та була доповнена поезіями Максима[12]. Максим Кривцов є оператором двох короткометражних фільмів «Перемир'я» та «Буду повертатись», що були зняті в Пісках Донецької області у 2015 році. Також Максим з'являється в епізоді документального фільму Романа Любого «Зошит війни».[13]Кривцов перед бійницею читає свій вірш́ [джерело?]. Нагороди
Вшанування пам'ятіСелекціонер з Дніпра Євген Рудницький вивів новий сорт фіалки «RUD-Далі» на честь Максима Кривцова[15]. У лютому 2024 року українська співачка Vivienne Mort випустила пісню на слова Максима Кривцова «Не ходи ти тут, не ходи»[16]. У лютому 2024 року Максим Кривцов став лауреатом літературної премії імені Уласа Самчука (посмертно, м. Рівне)[7]. Ім'ям Максима «Далі» Кривцова в Рівному названо запасне футбольне поле Народного клубу «Верес», яке розташоване на вулиці Героїв Маріуполя[7]. Запорізький театр «Мотлох» прем'єру вистави «Поет із позивним „Далі“» зіграли 25 травня 2024 року[17][18]. Гурт Adm:t видав пісню «Завтра» покладену на вірші Максима Кривцова. https://music.youtube.com/watch?v=A6ppIpOQHmg&si=Yu4hZfZtOtLdUPXM[19] Примітки
Джерела
Посилання
Відеофрагменти
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
