Кузнєцови (родина)
Кузнєцови (рос. Кузнєцови) — рід купців та фабрикантів Російської імперії, які спеціалізувалися на порцеляновому та фаянсовому виробництві у XIX—XX ст. Родина була старообрядницькою. Підприємства Кузнєцових (вже як державні) існували за часів СРСР, та у країнах, які з'явилися на його руїнах. В Україні серед таких підприємств були Будянський фаянсовий та Слов'янський порцеляновий заводи. Історія роду  Засновником роду майбутніх «порцелянових королів» був Яків Васильович Кузнєцов (1761—1816/23) який походив з кріпацької родини старообрядців попівців. У 1810 році викупив себе у поміщика і почав власну справу, відкрив невеликий завод по виробництву порцелянових виробів. Яків Васильович залучив до справи своїх двох синів: Терентія та Онисима. У 1832 році Терентій Якович Кузнєцов відкриває завод у Дульово Володимирської губернії, в майбутньому Дульовський порцеляновий завод. У 1840—1850 роках Терентій Якович купує завод, який раніше належав Сафронову, в селі Коротково. Приблизно в цей час Сидір Кузнєцов будує поблизу Риги, Ліфляндської губернії, новий завод. У 1853 році відбувся поділ майна між спадкоємцями Терентія і Онисима Яковичів: сини Терентія Яковича, Сидір і Омелян взяли заводи в Дульово і Ризі[1]. Справи у синів Онисима Яковича, Миколи і Адріана, розвивалися не так успішно, як у Терентійовичів, особливо у Сидора (1806-1864), який зумів розвинути справу своїх батька і діда. У 1846 році у родині Сидора Терентійовича народжується син Матвій. Матвій Сидорович був єдиним сином у родині. Після смерті батька у 1864 році Матвій Сидорович став керувати батьківськими справами, але під опікою трьох зятів (чоловіків його двох старших сестер і однієї молодшої сестри) — М. В. Анісімова, А. Я. Щепетильникова і С. В. Балашова — до свого повноліття. З 1867 року Матвій Сидорович став повновладним власником батьківського спадку. У 1867 році Матвій Сидорович засновує фаянсову фабрику в селі Байрак Харківської губернії. У 1870 році М. С. Кузнєцов придбав порцеляновий завод Ауербаха (пізніше Тверська фабрика чи Конаковський фаянсовий завод). У 1886 році фаянсову фабрику в с. Байрак (Харківська губернія) було перенесено з села Байрак до села Буди. У 1887 році почала роботу «Ново-Харківська фабрика М. С. Кузнєцова в селі Буди» (пізніше Будянський фаянсовий завод). Вона стала четвертою, яка увійшла до порцелянової імперії Кузнєцових. У 1891 році М. С. Кузнєцов придбав порцеляновий завод Ф. Я. Гарднера у Вербілках, заснований в 1766 році (сучасний «Фарфор Вербілок»). Це підприємство, засноване у 1766 році, мало довгу історію і коло постійних клієнтів, отож Матвій Сидорович зберіг торгову марку, включивши завод до своєї імперії. У 1889 році було засноване «Товариство порцелянових і фаянсових виробів М. С. Кузнєцова». З 1902 року М. С. Кузнєцов — «Постачальник Двору Його Імператорської Величності». Після Жовтневого заколоту 1917 року) майже всі підприємства Кузнєцових, крім фабрики у Ризі (яка стала столицею нової Латвійської республіки), були націоналізовані. Більшість представників родини до 1921 року оселяються у Латвії. У цей період було створено латвійське «Товариство М. С. Кузнєцова». Представники родини, які зосталися у Радянській Росії, були репресовані та попадають до таборів. Миколу Миколайовича засуджують на 15 років. Георгія Матвійовича та його племінника Миколу Олександровича у 20-х роках було засуджено як латвійських шпигунів та вислано до Тобольська. До Миколи Олександровича приїздить дружина Софія Олександрівна. У 1925 році Миколі Олександровичу з родиною було дозволено виїхати до Латвії. У 1940 році СРСР окупує Латвію, після цього на родину посипалися нові неприємності. Підприємство в Ризі було націоналізовано, а самі представники родини привернули увагу радянських органів держбезпеки. Георгій Матвійович з Миколою Олександровичем були вислані до табору в Солікамську. Дружина Георгія Матвійовича, Марія Іванівна, 13 років прожила у спецпоселенні у Томській області, де й померла у 1954 році. Родина не мала дітей. У 1943 році Миколі Олександровичу дозволили переїхати до Нарима, куди пізніше переїхала його родина, Софія Олександрівна та діти Марина і Кирило. Тільки на початку 80-х років Софії Олександрівні з донькою Мариною Олександрівною та внуком Вадимом дозволили повернутися до Риги. Її син Кирило Олександрович залишився у мешкати у Москві. Під час Другої світової війни більшість Кузнєцових виїхали з Латвії на Захід. Представники родини
Див. такожПримітки
Література
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
