Кур’янович Юрій Володимирович

Кур’янович Юрій Володимирович
Кур’янович Юрій Володимирович
Народився	5 вересня 1968 (56 років); Мінськ, Білоруська РСР, СРСР
Країна	Білорусь
Діяльність	письменник, історик, перекладач, художник, публіцист, фотограф
Галузь	історія, публіцистика і фотографія
Alma mater	Білоруський державний економічний університет (1991) і Білоруський державний педагогічний університет імені Максима Танка
Знання мов	білоруська, російська і українська
Членство	Спілка білоруських письменників
	; ; ;

Ю́рій Володи́мирович Кур'яно́вич (біл. Юрый (Юры) Уладзіміравіч Кур’яновіч, 5 вересня 1968(19680905), м. Мінськ) — білоруський письменник, перекладач, художник, історик.

Життєпис

Навчався в СШ № 17, а пізніше — в 19-й середній школі імені Я. Купали столиці Білорусі. У 1991 р. закінчив Білоруський державний інститут народного господарства (БДІНГ), в 2013 р. — аспірантуру Білоруського державного педагогічного університету імені Максима Танка за спеціальністю «Вітчизняна історія». Член Союза білоруських письменників з 2006 р.

Творча і професійна діяльність

Дебютував у газеті БДІНГ «Экономіст» в 1986 р., в республіканській пресі — в 1995 р. (газета «Червона зміна»).

В кінці 1990-x рр. на сторінках білоруського друку («Центральна газета», журнали «Неман», «Берізка») вперше розповів про таємничий кам'яний хрест на Борисоглібському кладовищі в Турові (Гомельська область) — одному з відомих сьогодні туристичних і релігійних об'єктів Полісся.

Вперше переклав на білоруську мову твори ряду українських авторів (збірник прози «Цвітуть соняшники», 2012), в тому числі спогади вченого-хіміка, педагога, письменника Петра Франка (1890—1941)^[2], якому присвятив окрему книгу «Пятро Франко. Авіятар, хімік, літаратар» («Петро Франко. Авіатор, хімік, літератор», 2019)^[3]^[4].

Автор збірок прози «Ён і Яна» («Він і Вона», 1996), «Гарадская элегія» («Міська елегія», 2007), науково-популярних книг «Аповеды старасвецкай Лошыцы» («Розповіді старовинної Лошици», 2005), «Беларускі крымінальны вышук» («Білоруський карний розшук», 2018), «Старасвецкая Лошыца» («Старосвітська Лошица», 2018), «Тураў. Старажытны і сучасны» («Турів. Древній і сучасний», 2019) ^[5].

Провів 12 персональних персональних виставок живопису (олія, полотно), об'єднаних загальною назвою «Варыяцыі на спрадвечнае» («Варіації на споконвічне»), і ряд фотовиставок («Краявіды беларускай Палесціны» («Пейзажі білоруського Палестини»), «Успаміны дзяцінства» («Спогади дитинства»), «Подых Карпат» («Подих Карпат»)). Картини зберігаються в художній галереї Пуховічського краєзнавчого музею (м. Мар'їна Горка Мінської області), у фондах Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка, літературно-меморіального музею І. Франка в селі Криворівня (Верховинський р-н, Івано-Франківська область), приватних колекціях.

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е Чеська національна авторитетна база даних
d:Track:Q13550863
↑ Франко, П. Іван Франко зблізу : успаміны / Пятро Франко ; прадмова i пераклад з украінскай мовы Юры Кур’яновіча // Верасень. – 2017. – № 1 (16). – С. 146 – 155.
↑ Бібліотека Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Архів оригіналу за 22 жовтня 2019. Процитовано 5 квітня 2022.
↑ Державний історико-культурний заповідник “Нагуєвичі”. Архів оригіналу за 30 жовтня 2019. Процитовано 30 жовтня 2019.
↑ Тураў займеў уласную «энцыклапедыю». Архів оригіналу за 30 жовтня 2019. Процитовано 30 жовтня 2019.

Джерела

Кірєєва, Р. Творчість покутян у перакладах білоруською / Руслана Кірєєва // Голос Покуття. – 2012. – 14 грудня (№ 50 / 8213). – С. 9.
Луцюк, Г. Великий син великого батька / Ганна Луцюк // Верховинські вісті. – 2019. – 4 жовтня (№ 41 / 7249). – С. 9.
Зеленчук, В. «Криворыуня – знаковає для Україны мєсца»/ Василь Зеленчук // Верховинські вісті. – 2019. – 13 грудня (№ 51 / 7259).