Тимур Кібіров (справжнє прізвище Запоєв) народився 15 лютого 1955 року в осетинській родині. Батько — офіцер Радянської армії. Мати — вчителька в середній школі.
Закінчив історико-філологічний факультет МОПІ. У 1998 році був головним редактором видання «Пушкін». Працював на телекомпанії НТВ та радіостанції «Культура». Перекладав вірші Ахсара Кодзаті з осетинської мови (з підрядника).
З 1995 року — член російського Пен-центру (вийшов у 2017 році). З 1997 року член редакційної ради журналу «Літературний огляд».
Творчість
Публікувався в самвидаві. Дебютував у пресі наприкінці 1980-х років. Його поезію відносять до постмодернізму, соц-арту і концептуалізму. Для Кібірова характерно пересмішництво, пародія, орієнтація на приховане і відкрите цитування як класичної літератури, так і радянських, ідеологічних або рекламних штампів.
Андрій Льовкін так висловився про творчість Кібірова:
Тимур Кібіров — найтрагічніший російський поет останніх десяти років (як мінімум, враховуючи і Бродського).
Творчості Тимура Кібірова властивий епічний розмах. Ось як говорить про це Олена Фанайлова:
Кібіров — один з небагатьох сучасних поетів, який регулярно пише поеми й просто дуже довгі розповідні вірші. А це велике мистецтво, поколінням російських постмодерністів практично втрачене. Тобто у Кібірова є тяга до епічного розмаху.
З другої половини 1990-х років він відходить від актуальної громадянської тематики. У його зрілій поезії і прозі знаходять актуалізацію євангельські теми, явно виражене пушкінське начало: «У нього пушкінські інтимності і задушевні ніжності, пушкінська велелюбність» (Євген Єрмолін)[4].
У 2008 році Тимур Кібіров став лауреатом премії «Поет». Як приз він отримав $50 тис.
У 2011 році нагороджений премією Уряду Російської Федерації за ліричну збірку «Вірші про кохання».
