Лапатиніб
Лапатиніб (англ. Lapatinib, лат. Lapatinibum) — синтетичний лікарський препарат, який належить до групи інгібіторів тирозинкінази[1][2], що застосовується перорально.[3][4] Лапатиніб розроблений у лабораторії компанії «GlaxoSmithKline», яка виробляє його під торговельними марками «Тайкерб» і «Тайверб».[5] Фармакологічні властивостіЛапатиніб — синтетичний лікарський засіб, який належить до групи інгібіторів протеїнтирозинкінази. Механізм дії препарату полягає в інгібуванні ферменту тирозинкінази рецептора епідермального фактора росту людини та ERBB2. Це призводить до пригнічення фосфорилювання рецепторів епідермального фактору росту, наслідком чого є порушення процесів мітозу та проліферації клітин. Оскільки мітотична активність є більшою в пухлинних клітин, то лапатиніб переважно блокує ріст та проліферацію пухлинних клітин, а також метастазування пухлини.[1][2] Біологічною мішенню лапатинібу є білки EGFR та HER2/neu, а від інших інгібіторів тирозинкінази лапатиніб відрізняється більш повільною дисоціацією з рецепторами.[3][4][6] Лапатиніб застосовується в комбінації з іншими препаратами, зокрема капецитабіном, паклітакселом, летрозолом, цисплатином, оксаліплатином та 5-фторурацилом, для лікування розповсюдженого або метастатичного раку молочної залози із підвищеною експресією HER2.[1][2][7] Згідно результатів клінічних досліджень, лапатиніб мав більшу ефективність при застосуванні його у хворих метастатичним раком молочної залози в порівнянні з трастузумабом[1], а клінічне дослідження порівняння ефективності самостійного застосування капецитабіну із комбінацією капецитабіну з лапатинібом достроково зупинено через явну перевагу другого варіанту.[8] Лапатиніб вважається в цілому малотоксичним препаратом, і при його застосуванні кількість побічних ефектів є незначною.[1][2] ФармакокінетикаЛапатиніб відносно повільно всмоктується після перорального застосування, всмоктування та біодоступність препарату сильно варіюють, за різними оцінками біодоступність лапатинібу коливається від 50 до 100 % та залежить від прийому їжі (метаболізм препарату пришвидшується при вживанні під час їжі, особливо разом із жирною їжею). Максимальна концентрація препарату в крові досягається протягом 4 годин після прийому препарату. Лапатиніб майже повністю (на 99 %) зв'язується з білками плазми крові. Препарат проходить через плацентарний бар'єр, даних за виділення в грудне молоко людини немає. Лапатиніб метаболізується у печінці з утворенням переважно неактивних метаболітів. Виводиться препарат переважно із калом, частково із сечею у вигляді як метаболітів, так і в незміненому вигляді. Період напіввиведення лапатинібу на початку застосування препарату становить 14 годин, при тривалому прийомі цей час зростає до 24 годин, цей час може змінюватися у хворих із значним порушенням функції печінки.[3][4][6] Покази до застосуванняЛапатиніб застосовують для лікування розповсюдженого або метастатичного раку молочної залози із підвищеною експресією HER2.[3][4] Побічна діяПри застосуванні лапатинібу побічні ефекти спостерігаються нечасто. Найчастішими побічними явищами при застосуванні препарату є діарея, загальна слабкість, головний біль, шкірний висип, найсерйознішим побічним ефектоми було зниження фракції викиду лівого шлуночка.[1] Іншими побічними ефектами при застосуванні препарату були нудота, блювання, зниження апетиту, підвищення рівня білірубіну та збільшення активності ферментів печінки, інтерстиційні захворювання легень або пневмоніт, сухість шкіри. При комбінованому застосуванні лапатинібу з капецитабіном можуть спостерігатися також стоматит, запор, біль у животі, долонно-підошовний синдром, запалення слизових оболонок травної системи, біль у спині або кінцівках, безсоння.[3][4] ПротипоказиЛапатиніб протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, при вагітності та годуванні грудьми. З обережністю препарат застосовується особам віком до 18 років, при значних порушеннях функції печінки, та при високій імовірності розвитку гострої лівошлуночкової недостатності.[3][4] Форми випускуЛапатиніб випускається у вигляді таблеток по 0,25 г.[6][9] Примітки
Посилання |
Portal di Ensiklopedia Dunia